Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді - Харченко В.В.

Суддів - Гончар Л.Я.

Васильченко Н.В.,

Кравченко О.О.,

Шкляр Л.Т.

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Господарського суду Луганської області від 05.10.2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 05.12.2006 року по справі №6/460ад за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до СТОВ "Круглик" про стягнення 3902 грн. 63 коп.

У вересні 2005 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до СТОВ "Круглик" про стягнення 3902грн. 63 коп. штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році.

Постановою Господарського суду Луганської області від 05.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 05.12.2006 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права позивач ставить питання про скасування постанови Господарського суду Луганської області від 05.10.2006 року та ухвали Луганського апеляційного господарського суду від 05.12.2006 року і задоволення позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що судами невірно застосовано норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що Відповідно до пункту 4 статті 12 Закону № 2343 протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої державної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2004 рік повинен був створити у 2004 році 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 38 осіб), а фактично на підприємстві працював 1 інвалід. Таким чином, відповідачем не було виконано в повному обсязі нормативу по створенню робочих місць для інвалідів.

Згідно вимог ст. 20 Закону, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. У зв’язку з цим, до відповідача повинні були нараховані штрафні санкції у розмірі 3902 грн. 63 коп.

У відповідності із приписами п.4 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого Постановою КМУ від 28.12.2001р. № 1767 (1767-2001-п) , відповідач у даному випадку повинен був самостійно сплатити штрафні санкції за нестворення 1 робочого місця для працевлаштування інваліда у 2004 році до 15.04.2005р., що зроблено не було.

Відповідно до ухвали Господарського суду Луганської області від 21.05.2004 року було порушено провадження у справі про банкрутство СТОВ "Круглик" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, на підставі п.4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до зазначеної норми протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Згідно зі статтею 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Статтею 19 цього Кодексу визначено, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання в тому числі у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни. При цьому органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Види адміністративно-господарських санкцій, передбачені статтею 239 Господарського кодексу України, а саме органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб’єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов’язкових платежів); зупинення операцій за рахунками суб’єктів господарювання; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Таким чином до правовідносин між роботодавцями та відділеннями Фонду про стягнення адміністративно-господарських санкцій застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Отже, судами вірно встановлено, що застосування адміністративно-господарських санкцій у сумі 3902грн. 63 коп. за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році до відповідача під час його знаходження в процедурі банкрутства та дії мораторію позивачем заявлено неправомірно.

Крім того факт вчинення відповідачем господарського правопорушення станом на 15.04.2005р. був очевидним для позивача.

Згідно із приписами ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для його обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Луганської області від 05.10.2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 05.12.2006 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.