Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді - Гончар Л.Я.,

Суддів - Гордійчук М.П.

Васильченко Н.В.,

Кравченко О.О.,

Шкляр Л.Т.

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Господарського суду Одеської області від 19.10.2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 05.12.2006 року по справі №1/349-06-9154 А за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Агро-Дар" про стягнення 9644грн. 71 коп., -

У вересні 2006 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до ТОВ "Агро-Дар" про стягнення фінансових санкцій в розмірі 9644грн. 71 коп. – суми несплачених штрафних санкцій за недотримання у 2005 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"

Постановою Господарського суду Одеської області від 19.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05.12.2006 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права позивач ставить питання про скасування постановлених по справі рішень та прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштування інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належить, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць. Суди обох інстанцій помилково прийняли документи подані відповідачем як докази, що свідчать про створення відповідачем робочих місць для інвалідів. Скаржник також наголошує, що при вирішенні даного спору необхідно досліджувати як питання створення робочих місць для інвалідів, так і питання інформування про це відповідних органів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодилась колегія суду апеляційної інстанції, виходив з того, що Фондом соціального захисту інвалідів неправомірно були застосовані до відповідача штрафні санкції за невиконання у 2005 році передбаченого законом нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки свої обов’язки щодо цього він виконав належним чином, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судова колегія Вищого адміністративного суду України встановила наступне.

Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2005 рік повинен був створити у 2005 році 3 робочі місця для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 85 осіб), а фактично на підприємстві був працевлаштований 1 інвалід.

Згідно вимог ст. 20 Закону, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. У зв’язку з цим, до відповідача повинні були нараховані штрафні санкції у розмірі 9644грн. 71 коп.

Господарським судом Одеської області встановлено, що ТОВ "Агро-Дар" протягом 2005 року щомісяця інформувало Татарбунарський районний центр зайнятості про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів шляхом надання звітів про наявність робочих місць формою № 3-ПН, в яких вказував потребу у працівниках.

Протягом 2005 року вказані органи, інвалідів для працевлаштування на ТОВ "Агро-Дар" не направляли.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. N 314 (314-95-п) ,робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Аналіз положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця (така правова позиція відповідає практиці Верховного Суду України – постанова від 20.07.2004р. по справі №2-23/9789-03).

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що ТОВ "Агро-Дар" вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що суди повно з’ясували обставини справи і дали їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну прийнятих у справі судових рішень, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Одеської області від 19.10.2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 05.12.2006 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.