ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Гончар Л.Я., Лиски Т.О., Сороки М.О.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за касаційною скаргою Акціонерного
товариства закритого типу "Спецбуд "Донкоксохімбуд" на рішення
господарського суду Донецької області від 11 листопада 2005 року
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24
січня 2006 року у справі №38/278 за позовом Донецького обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Акціонерного
товариства закритого типу (АТЗТ) "Спецбуд "Донкоксохімбуд" про
стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць
для працевлаштування інвалідів, -
встановила:
У вересні 2005 року Донецьке обласне відділення Фонду
соціального захисту інвалідів (далі - Фонд, позивач) звернулося до
суду з позовом до АТЗТ "Спецбуд "Донкоксохімбуд" про стягнення
штрафних санкцій, посилаючись на те, що відповідач не виконав
свого обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування
інвалідів відповідно до середньо-облікової чисельності штатних
працівників.
Рішенням господарського суду Донецької області від 11
листопада 2005 року, залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 24 січня 2006 року,
задоволено позовні вимоги Фонду та стягнуто з відповідача штрафні
санкції у сумі 15 047,60 грн.
В касаційній скарзі АТЗТ "Спецбуд "Донкоксохімбуд",
посилаючись на порушення судами норм матеріального і
процесуального права, ставить питання про скасування постановлених
по справі судових рішень та просить винести нове рішення, яким у
позові відмовити.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи
касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон), для
підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і
господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Судом встановлено, що відповідач згідно показників
статистичної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування
інвалідів" (форма №10-ПI поштова річна) за 2004 рік повинен був
створити 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів
(відповідно до середньо-облікової чисельності штатних працівників
облікового складу 42 особи), але фактично на підприємстві не
працювало жодного інваліда.
Згідно зі ст. 18 Закону, працевлаштування інвалідів
здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці
та соціальної політики, органами місцевого самоврядування,
громадськими організаціями інвалідів.
Крім того, відповідно до п.5 Положення про робоче місце
інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995
( 314-95-п ) (314-95-п)
р., працевлаштування інвалідів здійснюється державною
службою зайнятості, органами Міністерства соціального захисту,
місцевими радами, суспільними організаціями інвалідів з
урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Згідно з п. 5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 Положення
визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу
створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування
інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади
на яких може використовуватися праця інвалідів; розробляють і
затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.
Виходячи з наведених положень законодавства, суд першої
інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що виконанню відповідними
органами обов'язку працевлаштування інвалідів має передувати
вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, зокрема, здійснення заходів зі створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування названих органів про наявність вакантних посад для
інвалідів.
Відповідач вказаного обов'язку не виконував - не інформував
відповідні органи про створення робочих місць для працевлаштування
інвалідів, заходи щодо створення робочих місць для
працевлаштування інвалідів не розробляв, що підтверджується
наявними в матеріалах справи документами.
Відповідно до ст. 19 Закону, господарський суд вірно не
прийняв до уваги посилання відповідача на те, що згідно специфіки
діяльності підприємства відповідача більшість посад на
підприємстві пов'язана з важкими та небезпечними умовами праці, де
заборонена праця інвалідів, тому не створюються робочі місця для
інвалідів, оскільки чинним законодавством України передбачено
гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення
особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та
покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів
належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань,
але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо
обов'язку працевлаштування інвалідів.
Так само не можуть бути взятими до уваги посилання
відповідача на те, що при визначенні нормативу для
працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість
робочих місць, які не пов'язані зі шкідливими умовами праці,
оскільки зазначене не передбачено законом.
Згідно вимог ст. 20 Закону, підприємства (об'єднання),
установи і організації незалежно від форми власності і
господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж
встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням
Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої
річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в
об'єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, не
зайняте інвалідом.
Судом встановлено і доведено у своєму рішенні, що сума
штрафних санкцій покладених на відповідача за недотримання
нормативу робочих міць для працевлаштування інвалідів у 2004 р.
складає 15 047,60 грн.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції обгрунтовано
залишивши в силі рішення суду першої інстанції, відмовив
відповідачу у задоволенні його скарги.
Разом з тим, колегія суддів вбачає порушення норм
процесуального права, допущені судами першої та апеляційної
інстанцій щодо виду судочинства за правилами якого відбувалось
провадження у даній справі, оскільки за своїм суб'єктним складом
та змістом даний спір згідно з п.1 ч.1 ст. 3 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами
адміністративного судочинства.
Проте, зважаючи на те, що це не призвело і не могло призвести
до неправильного вирішення справи, то відповідно до положень ч. 2
ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, судові рішення ухвалені по даній
справі підлягають залишенню без змін.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне
відмовити Акціонерному товариству закритого типу "Спецбуд
"Донкоксохімбуд" у задоволенні його касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу
"Спецбуд "Донкоксохімбуд" - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 11
листопада 2005 року та постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 24 січня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та
оскарженню не підлягає.
Судді: