ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 вересня 2006 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
:
Головуючого - Фадєєвої Н.М.
Суддів- Берднік I.С., Васильченко Н.В., Кравченко О.О.,
Харченка В.В.
При секретарі- Мельник I.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у
м.Києві адміністративну справу за касаційною скаргою
Курдюмівського заводу кислототривких виробів на рішення
господарського суду Донецької області від 25.07.2005 року та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
6.10.2005 року по справі за позовом Відкритого акціонерного
товариства "Курдюмівський завод кислототривких виробів" до
Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання
недійсними податкових повідомлень - рішень ,-
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2004 року Відкрите акціонерне товариство
"Курдюмівський завод кислототривких виробів" звернулось до
Господарського суду Донецької області з позовом до Горлівської
об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними
податкових повідомлень - рішень про визначення позивачу
податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку
на прибуток - № 0002082342\0 та № 0000432600\0 від 28 жовтня
2003 року.
Позовні вимоги грунтувалися на тому, що ДПI здійснила на
заводі документальну перевірку дотримання податкового та валютного
законодавства за результатами якого склала акт від 28.10.03 р. та
прийняла податкові повідомлення-рішення: по сплаті податку на
додану вартість № 0002082341/0 на суму 37437 грн. та по сплаті
податку на прибуток № 0000432600/0 на суму 34580 грн. Посилаючись
на невірне застосування відповідачем норм матеріального права,
позивач просив визнати податкові повідомлення-рішення недійсними,
обгрунтовуючи вимоги тим, що не здійснював продаж продукції
пов'язаній особі (ТОВ "Кислотоупор") за ціною, нижчою від
звичайну, що ціна продажу цегли пов'язаним особам є економічно
обгрунтованою і що не занижував податкове зобов'язання по ПДВ за
липень-грудень 2002р.
Справа судами розглядалася неодноразово.
За результатами останнього розгляду рішенням Господарського
суду Донецької області від 25 липня 2005 року, залишеним без змін
постановою Донецького апеляційного господарського суду від 6
жовтня 2005 року позовні вимоги задоволено частково, визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення від 28.10.03р.
№0000432600/0 в частині визначення податкового зобов'язання з
податку на прибуток у сумі 60 грн. та штрафних санкцій у сумі 24
грн., у задоволенні іншої частині позову відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції вмотивовані
посиланнями на п.1.20 ст.1, п.п.4.2.3 п.4.2 ст.4, п.п.5.2.5 п.5.2
ст.5, п.5.9 ст.5, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, п.4.2 ст.4
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
22.05.1997.
Суди обох інстанцій дійшли висновку,- з урахуванням
відсутності статистичних даних про ціни на ринку й тих обставин,
що позивачем у 2 півріччі 2002р. продаж цегли кислототривкої
здійснювався пов'язаній особі - ТОВ "Кіслотоупор ЛТД" за ціною від
260грн. до 300грн. без ПДВ за тону (тобто за ціною нижчою, ніж
ціна продажу цегли кислототривкої особам, які не пов'язані з
продавцем),- про обгрунтованість висновку податкового органу щодо
порушення позивачем вимог пп.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в частині
донарахування податку на прибуток в розмірі 23650грн. та
застосування штрафних санкцій в сумі 9460грн.
Суди визнали правомірним нарахування позивачеві податку в
розмірі 990грн. та штрафних санкцій в сумі 396грн., оскільки в
порушення п.п.5.2.5 п.5.2 ст.5 вказаного Закону позивачем до
складу валових витрат включені суми податків, зборів у сумі
3600грн. Вказані обставини зумовили відмову у задоволенні позовних
вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
№0000432600/0 в цій частині. З огляду на зазначене, суд визнав
обгрунтованим висновок відповідача стосовно порушення позивачем
п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позовних
вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від
28.10.03р. №0002082342/0.
В частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення №0000432600/0 від 28.10.03р. щодо
визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі
60 грн. та штрафних санкцій в сумі 24грн. суд вважав помилковим
висновок податкового органу щодо порушення позивачем вимог п.5.9
ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оскільки вартість електроенергії в 2002 році не
підлягала спеціальному обліку, передбаченому цим пунктом.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач
звернувся з касаційною скаргою, у якій просить постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2005 року
та рішення Господарського суду Донецької області від 25 липня 2005
року скасувати, та постановити нове рішення, яким задовольнити
його позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована порушенням норм матеріального
права з боку судів першої та апеляційної інстанцій, зокрема,
відсутністю обставини продажу продукції за цінами, нижчими від
звичайних.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали
справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
Як було встановлено по справі судами першої та апеляційної
інстанцій, за результатами планової комплексної документальної
перевірки дотримання позивачем податкового та валютного
законодавства за період з 01.07.2002р. по 30.06.2003р.
відповідачем був складений акт від 28.10.2003р.
№78-23-111-00293545 (арк. справи 8-56 том I), на підставі якого 28
жовтня 2003 року прийняті податкові повідомлення-рішення №
0000432600\0 з податку на прибуток в розмірі 34580грн., у тому
числі основний платіж - 24700грн., штрафні (фінансові) санкції -
9880 грн. (а.с. 57 том 1) та № 0002082342\0 з податку на додану
вартість в сумі 34437,00, грн. у тому числі основний платіж -
24958грн., штрафні (фінансові) санкції - 12479 грн. (а.с 58 том
1).
Прийняття зазначеного повідомлення - рішення № 0000432600\0
обумовлено висновками акту перевірки про те, що в порушення
п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
позивачем при продажу продукції
пов'язаній особі (ТОВ "Кіслотоупор") за цінами нижче звичайних, не
визначений доход, отриманий від продажу товарів пов'язаним особам,
за цінами не менш звичайних цін на такі товари, які діяли на дату
продажу, що призвело до заниження валових доходів у сумі 86,7
тис.грн., у тому числі у 3 кв.2002р. в сумі 32,9 тис.грн., 4 кв.
2002р.- 53,8 тис.грн.
Розрахунок зобов'язань позивача з податку на прибуток, в
частині визначення позивачу зобов'язань з податку на прибуток за
операціями з пов'язаною особою, наведений у пункті 2.6.
вищезазначеного акту перевірки (а.с. 39 т.1) та має назву
"Визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток та ПДВ
за непрямими методами".
Колегія суддів доходить висновків, що відповідачем було
розраховано зобов'язання позивача саме за непрямими методами,
оскільки відповідачем не приймалися до уваги наявні у позивача
документи та не бралися до уваги дані з них, розрахунок було
здійснено за визначеними відповідачем цінами.
Актом перевірки зазначено, що розрахунок податкового
зобов'язання позивача було здійснено на підставі прийнятого
начальником ДПI у місті Дніпродзержинську рішення №2 від
16.10.2003р. (а.с.40 т.1.)
Зазначене рішення міститься у матеріалах справи (а.с. 20
т.2).
Пунктом 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000р. №2181-111
передбачена можливість визначення суми податкового зобов'язання
за непрямими методами.
Згідно з п.п. 4.3.3 п. 4.3 ст. 4 цього Закону методика
визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами
затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням
центрального податкового органу, погодженим з державним органом,
уповноваженим провадити державну регуляторну політику, і є
загальною для всіх платників податків.
Відповідно до п. 3 Методики визначення сум податкових
зобов'язань за непрямими методами, затвердженої Постановою
Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 № 697 ( 697-2002-п ) (697-2002-п)
,
рішення про застосування непрямих методів визначення сум
податкових зобов'язань приймає керівник органу державної
податкової служби. В цьому рішенні обов'язково зазначаються
підстави його прийняття.
Пунктом 3 вказаної методики встановлено, що непрямі методи
визначення сум податкових зобов'язань застосовуються виключно
за наявності підстав, передбачених пунктом 4.3 статті 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Наведене також встановлено і п.п. 4.3.4 п. 4.3 ст. 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами і державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, яким
встановлено, що застосування непрямого методу для визначення
податкових зобов'язань платників податків у випадках, не
передбачених цим пунктом, не дозволяється.
Згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
якщо контролюючий орган не може
самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника
податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього
Закону у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження
підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження
фізичної особи або ухиленням платника податків чи його
посадових осіб від надання відомостей, передбачених
законодавством, а також якщо неможливо визначити суму
податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником
податків податкового обліку або відсутністю визначених
законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань
платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей
метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було
подано, але під час документальної перевірки, що проводиться
контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки,
наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку,
передбаченому законодавством.
Визначення податкового зобов'язання за непрямими методами
передбачає інший, ніж це передбачено для решти випадків
донарахування податкового зобов'язання, порядок доведення суми
донарахованих податків.
Якщо загальними нормами підпункту 4.2.3 пункту 4.2. статті 4
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що обов'язок доведення того, що будь-яке
нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених
підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на
платника податків, то згідно з виключенням з цього пункту, у
випадку застосування непрямих методів, згадана норма не
застосовується.
У такому випадку обов'язок доведення правомірності
донарахованих сум покладається на податковий орган, крім того, у
відповідності до підпункту 4.3.5 пункту 4.3. статті 4 згаданого
Закону рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у
судовому порядку за поданням керівника (його заступника)
відповідного податкового органу.
Отже, наведеними нормами прямо визначено порядок нарахування
та стягнення зобов'язань, нарахованих за непрямими методами, який
передбачає стягнення таких зобов'язань у судовому порядку у
випадку доведення правомірності їх нарахування податковим органом.
Натомість такі зобов'язання увійшли до оспорюваних податкових
повідомлень - рішень, і стягувалися у загальному порядку, з
застосуванням загальної процедури оскарження та загальним
розподілом обов'язку доведення.
Покладення на позивача обов'язку доведення неправомірності
нарахування зобов'язань, нарахованих за непрямими методами, є
суттєвим порушенням норм матеріального права.
Крім, того, колегія суддів відзначає наступне.
Частиною 2 статті 71 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
у справах про
протиправність рішень суб'єктів владних повноважень обов'язок
доказування правомірності таких рішень покладається на
відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
01 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
. Відповідно до Прикінцевих та
перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
(в редакції, яка була чинною на момент розгляду справи
у апеляційній інстанції) до початку діяльності окружного
адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі
господарським судам відповідно до Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
1991 року, вирішуються відповідним
господарським судом за правилами Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
. При цьому підсудність таких
справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.
Частиною 9 зазначених Перехідних положень визначено, що після
набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
судові рішення, що ухвалені в першій інстанції до
набрання чинності цим Кодексом і не набрали законної сили, можуть
бути оскаржені в апеляційному порядку за правилами цього Кодексу
без подання заяви про апеляційне оскарження, якщо строк
апеляційного оскарження відповідно до Цивільного процесуального
кодексу України ( 1618-15 ) (1618-15)
1963 року або Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
1991 року не
закінчився.
Відповідно до частини 13 Прикінцевих та перехідних положень
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
закони
України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у
відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить
цьому Кодексу.
З викладених підстав колегія суддів доходить висновків, що
при розгляді справи у апеляційній інстанції мали застосовуватися
правила частини 2 статті 71 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
замість правил
статті 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, якими обов'язок доведення покладено на кожну із
сторін та правил підпункту 4.2.3. п.4.2 ст.4 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, згідно з якими
обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене
контролюючим органом, є помилковим, покладається на платника
податків.
Отже є неправомірними посилання суду апеляційної інстанції на
те, що доводи позивача не спростовують висновків акту перевірки,
оскільки згідно з частиною 2 статті 71 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
висновки акту перевірки мали бути підтвердженими відповідачем, а
не спростовані позивачем.
Частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено, що суд касаційної інстанції
перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової
оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази,
встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були
встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
підставою для скасування судових рішень судів першої та (або)
апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий
розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права,
які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи
і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку про
наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування
рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 227,230 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Курдюмівський завод кислототривких виробів" задовольнити
частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 6
жовтня 2005 року та рішення Господарського суду Донецької області
від 25 липня 2005 року скасувати, а справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Судді:
1. 2. 3. 4. 5.