ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" серпня 2006 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Нечитайла О.М.
Суддів: Гордійчук М.П., Ланченко Л.В., Маринчак Н.Є.,
Пилипчук Н.Г.
при секретарі: Павлушко Р.С.
розглянувши касаційну скаргу ДПI у Красногвардійському районі
м. Дніпропетровська
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від
16 червня 2005 року та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 28 вересня 2005 року
у справі № 17/191
за позовом ТОВ "Олімп"
до ДПI у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ДПI
у
Красногвардійському районі м. Дніпропетровська
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В :
В вересні 2004 року позивач ТОВ "Олімп" звернувся до суду з
позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням
господарського суду Дніпропетровської області від 16 червня 2005
року залишеного в силі постановою Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 28 вересня 2005 року, позовні вимоги
задоволено частково, податкове повідомлення-рішення ДПI у
Красногвардійському районі м. Дніпропетровська №
0000662306/0/10473 від 18 червня 2004 року визнано недійсним в
частині визначення штрафних санкцій як податкового зобов'язання.
Рішення судів мотивовані тим, що штрафні санкції за порушення
підприємством норм Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
не можуть вважатися податковим боргом,
внаслідок чого застосовувати до них порядок стягнення,
передбачений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
неправомірно.
Витрати у справі покладені господарським судом на обидві
сторони порівну.
В касаційній скарзі відповідач - ДПI у Красногвардійському
районі м. Дніпропетровська, просить скасувати рішення
господарських судів в частині стягнення з податкового органу
витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційне
забезпечення. Вимоги відповідача вмотивовані посиланням на
порушення господарським судом норм процесуального права, а саме
ч.3,5 ст.49 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. При цьому відповідач
посилається на те, що відповідно зазначеної норми державне мито та
інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому
задоволенні позову покладається на сторони пропорційно розміру
задоволених вимог. Розмір позовних вимог складав 55,40 грн. і в
даній частині позовні вимоги позивача задоволені не були,
внаслідок чого, витрати по сплаті державного мита та на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу належало
покласти у повному обсязі на позивача.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та
обговоривши доводи наведені у скаргах, колегія суддів дійшла
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Не оспорюючи рішення господарського суду по суті, відповідач
у справі не погоджується з розподілом державного мита та витрат
на і формаційно-технічне забезпечення судового процесу, з
посиланням на порушення господарським судом ст.49 Господарського
процесуального кодексу України, наполягає на скасуванні рішення в
даній частині та покладенні витрат по справі у повному обсязі на
позивача.
Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій,
спір який розглядався судами є немайновим.
Крім того, у спірних правовідносинах мали місце порушення з
обох сторін по справі.
Відповідно до ч.2 ст.49 Господарського процесуального
кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій
сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито
незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки у даних правовідносинах мали місце неправильні дії
обох учасників процесу, суд правомірно розподілив витрати у справі
між сторонами порівну.
Приписи п.п.3,5 ст.49 Господарського процесуального кодексу
України (на які посилається відповідач) щодо розподілу витрат у
справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог стосуються
майнових спорів, ціна позову у яких визначена конкретною сумою
грошових коштів.
За таких обставин суди дійшли вірного висновку, щодо
розподілу судових витрат.
Доводи касаційної скарги зазначений висновок не спростовують.
Суди з дотриманням вимог матеріального і процесуального права
постановили обгрунтовані рішення, а тому підстав для їх перегляду
з мотивів викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220,221,223,224,230,231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, -
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу ДПI у Красногвардійському районі м.
Дніпропетровська залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16
червня 2005 року та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 28 вересня 2005 року без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до
Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття
таких обставин.
Головуючий: _________________________ Нечитайло О.М.,
Судді: ________________________ Гордійчук М.П.,
________________________ Ланченко Л.В.,
________________________ Маринчак Н.Є.,
________________________ Пилипчук Н.Г.