Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.I.

при секретарі: Ткачук Н.В.

за участю представників:

позивача: Переяславської М.В., Вороніна М.I.

відповідача: Кізік А.М.

розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Орджонікідзевький гірничо-збагачувальний комбінат" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.10.2005 року

у справі № 23/57

за позовом Відкритого акціонерного товариства

"Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат"

до 1. Орджонікідзевської об'єднаної державної податкової

інспекції

2. Відділення Державного казначейства в м. Орджонікідзе

про стягнення заборгованості з податку на додану вартість та

відсотків з бюджетної заборгованості

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2005 року Відкрите акціонерне товариство "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до 1) Орджонікідзевської об'єднаної державної податкової інспекції, 2) Відділення Державного казначейства в м. Орджонікідзе про стягнення заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 23 574 901 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами фінансово-господарської діяльності Відкритого акціонерного товариства "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" різниця між загальною сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту, яка виникла при продажу товарів (робіт, послуг) мала від'ємне значення. На думку позивача, відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. (168/97-ВР) № 168/97 вказана сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця.

В ході вирішення спору позивач збільшив позовні вимоги і просив суд стягнути з Державного бюджету України суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за жовтень 2004р. - 23566403,00 грн. та відсотки з бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за жовтень 2004р. - 770621,37 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2005р. позов задоволено повністю та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за жовтень 2004р. в сумі 23566403, 00 грн., відсотки з бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за жовтень 2004р. в сумі 770621,37 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.10.2005р. рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2005р. скасовано. В позові відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду апеляційної інстанції, Відкрите акціонерне товариство "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" оскаржило її в касаційному порядку. В касаційній скарзі, яка обгрунтована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.10.2005р. та про прийняття нового рішення про стягнення з Державного бюджету України суми відсотків з бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 770 621,37 грн. та здійснення нового розподілу судових витрат.

Представники позивача (скаржника) в судовому засіданні підтримали доводи касаційної скарги в повному обсязі та просили її задовольнити.

Представник відповідача-1 заперечував проти задоволення касаційної скарги, посилаючись на її безпідставність. Представники відповідача - 2 в судове засідання не з'явились. Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідачами не подано.

Справу розглянуто у відповідності з ч.4 ст.221 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.11.2004р. ВАТ "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" подало до Орджонікідзевської об'єднаної держаної податкової інспекції податкову декларацію по податку на додану вартість за жовтень 2004р., згідно з якою різниця між загальною сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту має від'ємне значення, за даними цієї декларації загальна сума податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню, склала 23 574 901 грн., у тому числі, з урахуванням поданого позивачем 20.12.2004р. уточнюючого розрахунку експортного відшкодування - суму експортного відшкодування в розмірі 367824 грн. Позивачем визначений засіб відшкодування цієї суми з бюджету шляхом перерахування на рахунок платника податків в установі банку.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції керувався приписами пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 (168/97-ВР) №168/97, відповідно до яких у разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. А щодо права на експортне відшкодування місцевий господарський суд виходив з приписів п. 8.1 ст. 8 Закону від 03.04.1997 №168/97 (168/97-ВР) в редакції на день подання позивачем розрахунку експортного відшкодування.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що місцевим господарським судом під час розгляду справи не враховано те, що за змістом п.1.8 ст.1 Закону від 03.04.1997 №168/97 (168/97-ВР) бюджетне відшкодування - сума, яка підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.5 п.7.7. Закону від 03.04.1997 № 168/97 (168/97-ВР) суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, а зараховані суми використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.

Тобто, законодавцем чітко зазначено, що однією з обов'язкових підстав бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість є надмірна сплата цих сум до Державного бюджету України.

Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми які були сплачені до бюджету випливає з самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України (п.19 ст.1, ст.9 Бюджетного кодексу України (2542-14) ), а також з поняття платника податку, як особи, яка згідно Закону від 03.04.1997 № 168/97 (168/97-ВР) зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (п.1.3 ст.1 Закону від 03.04.1997 №168/97).

Тобто, як видно з системного аналізу вищевказаних норм, Законом від 03.04.1997 № 168/97 (168/97-ВР) встановлений прямий послідовний взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку.

Разом з тим, для правильного вирішення спору місцевому та апеляційному господарським судам слід було б достовірно встановити обставини щодо фактичного надходження суми ПДВ, включеної в ціну придбання, до Державного бюджету України, однак судами ці обставини належним чином не досліджувались і не з'ясовувались, а доводам сторін, заявленим під час розгляду справи, не надано належної правової оцінки.

Поза увагою судів попередніх інстанцій залишились правові підстави формування податкового кредиту встановлені, зокрема, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону від 03.04.1997 №168/97 (168/97-ВР) , згідно з яким податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Зазначеною нормою Закону від 03.04.1997 №168/97 (168/97-ВР) визначається предмет доказування в судовому процесі під час розгляду справи за позовом про стягнення суми бюджетного відшкодування ПДВ, до якого, зокрема, входять обставини щодо сум податкових зобов'язань та сум податкового кредиту платника у відповідному звітному періоді, здійснення платником податку придбання товарів (робіт, послуг), витрати на які входять до складу валових витрат або підлягають амортизації, правильності розрахунку платником суми відшкодування, що знаходиться в прямій залежності від суми ПДВ, перерахованої платником іншому платнику податку у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг). Однак, судами не встановлено з яких саме операцій придбання товарів (робіт, послуг) виник податковий кредит, не з'ясована правомірність його формування, не надана належна правова оцінка наявним у матеріалах справи документам і матеріалам на підтвердження податкових зобов'язань у звітному періоді як самого позивача, так і його контрагентів - постачальників товару (робіт, послуг).

Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій вищевказаних обставин, які мають важливе значення у справі, є суттєвим порушенням ст.43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , який підлягав застосуванню на час прийняття судового рішення місцевим господарським судом, та аналогічних приписів ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.

Крім того, судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, оскільки дана справа в жовтні 2005р. розглядалась ним відповідно до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , хоча з 01.09.2005р. розгляд справ, які віднесені до адміністративної юрисдикції, відбувається за Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .

Таким чином, вказане порушення апеляційним судом норм процесуального права суттєво обмежило сторін в реалізації наданих їм Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) прав, зокрема, передбачених ст.194 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийнят и обгрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , судова колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2005р. і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.10.2005р. у справі № 23/57 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України (2747-15) .