Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді Бим М.Є.

суддів: Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.

при секретарі Біла - Грошко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу ОСОБА_1. на постанову апеляційного суду Донецької області від 17 січня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної ради в м. Донецьку про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення, -

встановила:

В січні 2005 р. ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної ради м. Донецька про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення, мотивуючи тим, що він являється інвалідом Чорнобильської катастрофи 2 групи і учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та йому у відповідності до ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) передбачена щорічна виплата на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, відповідач ухиляється від наданих йому вказаних коштів в повному обсязі та просив стягнути на його користь недоотриману суму 3319 грн. 90 коп. на оздоровлення за 2002, 2003, 2004 р.р..

Постановою Пролетарського районного суду м. Донецька від 7.10.2005 р. позов задоволений та стягнуто з відповідача 3319,90 грн. недоотриманих сум на оздоровлення.

Постановою апеляційного суду Донецької області від 17.01.2006 року апеляційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної ради в м. Донецьку задоволена частково, рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 7.10.2005 р. скасоване. а в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1., не погоджуючись з постановою апеляційного суду, просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення Пролетарського районного суду м. Донецька залишити без змін, мотивуючи тим, що апеляційним судом при винесенні постанови про відмову йому в задоволенні позову, не прийняті до уваги положення ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а також те, що постанова КМУ №836 (836-96-п) суперечить законодавству, судом першої інстанції прийняте правильне рішення, яке відповідає вимогам закону.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити постанову апеляційного суду без змін, яка прийнята у відповідності до законодавства України та постанови Кабінету Міністрів № 836 (836-96-п) , якою встановлений розмір щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам .

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає до задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1. являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС I категорії і з 27.06.2000 р. визнаний інвалідом II групи, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Отже, згідно ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) він має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Судами повно і всебічно встановлені обставини справи. Однак, суд апеляційної інстанції прийшов до необгрунтованого висновку, що Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної ради в м. Донецьку при виплаті позивачу щорічних виплат на оздоровлення за 2002-2004 р.р. діяло відповідно Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , згідно якого ОСОБА_1. виплачувалося за ці роки по 26,70 грн., що суперечить вимогам ст.48 Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Постанова КМ від 26.07.1996 р № 836 (836-96-п) "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлювала розмір виплат щорічної допомоги інвалідам, який не змінювався на протязі тривалих років та суперечить іншим нормам законів. Так, згідно Закону України " Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 р." (372-15) розмір мінімальної заробітної плати встановлений 185 грн., який згідно внесень послідуючих змін до Державного бюджету України зростав кожен наступний рік, вказані закони не мали обмежень щодо застосування ст.48. Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , яка передбачає право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , з урахуванням розміру мінімальної плати на момент виплати.

Виходячи з вищенаведеного та з урахуванням вимог ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної ради в м. Донецьку ради повинно виплачувати позивачеві щорічну допомогу на оздоровлення виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виплати щорічної компенсації на оздоровлення. Суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1. підлягають до задоволення на підставі вищевказаного закону і вірно визначив компенсаційні суми, які повинен йому виплатити відповідач з урахуванням кратності мінімальних заробітних плат та частково виплачених сум.

Доводи касаційної скарги зазначені в постанові висновки апеляційного суду спростовують, являються обгрунтованими і підтверджуються нормами матеріального права.

При встановленні наведених фактів місцевим та апеляційним судами правильно і повно встановлені фактичні обставини справи, однак, апеляційний суд при винесенні постанови за позовом позивача порушив норми матеріального права та ухвалив помилкове рішення, що призвело до ухвалення незаконної постанови та безпідставного скасування законної постанови суду першої інстанції. На підставі ст.226 КАС України (2747-15) підлягає постанова суду апеляційної інстанції скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а касаційна скарга задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 226, 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову апеляційного суду Донецької області від 17 січня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної ради в м. Донецьку про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення скасувати, залишити в силі постанову Пролетарського районного суду м. Донецька від 7.10.2005 р..

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню не підлягає.