Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого

Цуркана М.I.

Суддів:

Амєліна С.Є.

Гуріна М.I.

Ліпського Д.В.

Юрченка В.В.

при секретарі Проценко О.О.,

за участю представника позивача Дзери О.С.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнього торгово-комерційного підприємства "Єфронафта-Д" відкритого акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс "Галичина" (ДТКП "Єфронафта-Д") до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області (ОДПI) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

у с т а н о в и л а :

У травні 2004 року ДТКП "Єфронафта-Д" звернулось до суду з позовом до Дрогобицької ОДПI про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 000737/23-2 від 17 травня 2004 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 596 000 грн., в тому числі 298 000 грн. основного платежу та 298 000 грн. фінансових санкцій.

Зазначали, що за результатами планової комплексної документальної перевірки з питань дотримання підприємством податкового та валютного законодавства складено акт №63/23-2/22359747 від 13.05.2004 р. у якому відображено порушення позивачем вимог п. п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) при виконанні договору міни з Львівською філією ДП "Студія Лева-ЗЕД" з використанням векселів, тобто завищення податкового кредиту за жовтень 2003 року на суму 298 000 грн.

На підставі зазначеного акта прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Посилаючись на те, що господарські операції за якими підприємство у квітні 2003 року обміняло бензин на вексель з наступним пред"явленням до оплати емітентом обліковані і оподатковані правильно - просили податкове повідомлення- рішення визнати недійсним.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15 жовтня 2004 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2005 року, позов задоволено.

У поданій касаційній скарзі Дрогобицька ОДПI, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати ухвалені судами рішення та постановити нове, про відмову у позові.

Позивач у запереченнях на скаргу зазначив, що судові рішення є законними та обгрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами встановлено, що за умовами договору міни від 18 квітня 2003 року ДТКП "Євронафта-Д" відвантажило Львівській філії ДП "Студія Лева-ЗЕД" бензин марки А-92 на суму 1 788 000,94 грн., де 298 000 грн. податок на додану вартість.

В обмін позивач на підставі акта приймання-передачі від 18 квітня 2004 року отримав простий вексель №823155461461 номінальною вартістю 1 490 000,78 грн., та податкову накладну продавця №071 від 24 квітня 2003 року на суму 1 788 000,94 грн., де 298 000 грн. податок на додану вартість.

По бухгалтерському обліку дану операцію відображено на рахунках "товари" та "розрахунки з іншими дебіторами та кредиторами", з віднесенням до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 298 000грн.

24 квітня 2003 року позивач пред'явив вексель №823155461461 на суму 1 490 000,78 грн. до оплати емітентом (ПП "Iнтерконтакт") і за платіжним дорученням №74 від 24.04.2003 р. грошові кошти отримав.

На переконання відповідача, позивач здійснив операцію з продажу товару, що не є об"єктом оподаткування, а тому, відповідно до правил п. п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , права на податковий кредит не мав.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, а апеляційний суд обгрунтовано погодившись з таким висновком, правильно зазначили, що позиція податкового органу не узгоджується із суттю матеріального права, яким врегульовані спірні правовідносини.

За визначенням викладеним у п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ( тут і далі в редакції на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Датою виникнення права на податковий кредит, як то зазначено у п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону, є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Відповідно до правил п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно з статтями 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.

За змістом п.п.3.2.1 п.3.2 ст.3 Закону не є об'єктом оподаткування операції з: випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи приватизаційні та компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи; обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами.

Оскільки судами встановлено, що між сторонами було укладено договір міни у якому вексель виступав у якості товару, пред"явлення векселя до платежу не можна вважати продажем цінного паперу, то суди дійшли правильного висновку, що операція за договором міни підлягала оподаткуванню, а у позивача виникло право податкового кредиту на підставі податкової накладної виданої Львівською філією ДП "Студія Лева-ЗЕД".

Доводи касаційної скарги стосовно тотожності господарської операції з операцією продажу векселя за кошти, яка не належить до об"єкта оподаткування є помилковими, не узгоджуються з встановленими обставинами і висновків судів не спростовують.

За правилами ч.1 ст.224 КАС України (2747-15) , якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись наведеним, ст.ст. 220, 223, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Дрогобицької об"єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 15 жовтня 2004 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 8 лютого 2005 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України (2747-15) .