ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2006 року у м. Києві колегія суддів Вищого
адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Цуркана М.I.,
суддів: Юрченка В.В., Амєліна С.Є., Гуріна М.I., Ліпського
Д.В.,
при секретарі : Проценко О.О.,
за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача
Левицької Г.I.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку
касаційного провадження адміністративну справу №22-2704 за позовом
ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному
районі м. Львова про перерахунок пенсії та стягнення моральної
шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного суду
м. Львова від 17 червня 2005 року та ухвалу апеляційного суду
Львівської області від 28 листопада 2005 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з
касаційною скаргою на рішення Залізничного суду м. Львова від 17
червня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області
від 28 листопада 2005 року у справі №22-2704 за позовом ОСОБА_1 до
управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.
Львова про перерахунок пенсії та стягнення моральної шкоди.
Зазначає, що в січні 2004 року звернувся з позовом до суду, в
якому просив зобов"язати відповідача перерахувати йому пенсію як
реабілітованому політв"язню відповідно до Закону України "Про
пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
, та виплатити не отримані з 28
серпня 1998 року по 9 червня 2005 року 8168,24 грн., в подальшому
нараховувати пенсію на підставі вищевказаного закону та стягнути
3000 грн. моральної шкоди.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що 17 лютого 2003 року як
реабілітований політв"язень, звернувся до управління Пенсійного
фонду України у Залізничному районі м. Львова про перерахунок
пенсії згідно ст.. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення"
( 1788-12 ) (1788-12)
, відповідно до якої призначені пенсії підвищуються
громадянам, які необгрунтовано зазнали політичних репресій і
згодом були реабілітовані, на 50%, а членам їх сімей, яких було
примусово переселено, на 25% мінімальної пенсії за віком.
При цьому позивач просив врахувати норму ч. 3 ст. 19
вказаного Закону, за якою мінімальний розмір пенсії за віком
встановлюється в розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах
кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір
пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі
малозабезпеченості.
Вказує, що відповідач відмовив йому в перерахунку пенсії,
пославшись на Постанову Кабінету Міністрів України № 1 від 3 січня
2002 ( 1-2002-п ) (1-2002-п)
року "Про підвищення розмірів пенсій та інших
соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування
яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету", виходячи
з розміру, розрахункової величини, 19,91 грн.
Вважає, що зазначена постанова Кабінету Міністрів України, що
не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, відміняє вказані
вище норми закону та суперечить Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Крім того, такі дії відповідача спричинили порушення його
прав, погіршення стану здоров"я через переживання та нанесли
моральну шкоду.
Вказуючи на допущені, на його думку, судами неповне
з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення
норм чинного матеріального законодавства, що призвело до
неправильного вирішення даного спору, просить скасувати
постановлені судами першої та апеляційної інстанцій рішення.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 17 червня
2005 року в позові ОСОБА_1 було відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області апеляційну
скаргу ОСОБА_1 було відхилено а рішення Залізничного районного
суду м. Львова від 17 червня 2005 року залишено без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача на підтримку
касаційної скарги, заперечення представника відповідача,
обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали
справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
Під час розгляду справи по суті судом першої інстанції
встановлено, що позивачу з 28 серпня 1998 року призначена пенсія
за віком на підставі ст.. 14, 77 Закону України "Про пенсійне
забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
у розмірі 75% середньомісячного
скоригованого заробітку в розмірі 367,89 грн. Як репресованому і
реабілітованому в порядку, визначеному при останньому підвищенні
постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 3 січня 2002
( 1-2002-п ) (1-2002-п)
року "Про підвищення розмірів пенсій та інших
соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування
яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" станом на
жовтень 2004 року позивачу призначена пенсія в розмірі 460 грн. 19
коп
Суд першої інстанції правильно встановив, а апеляційний суд
обгрунтовано погодився з тим, що позивачу ОСОБА_1 призначена
пенсія у відповідності з вимогами чинного на той період
законодавства.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної
інстанцій правильно виходили з того, що передбачених чинним
законодавством підстав для проведення позивачу за період до 1
січня 2005 року перерахунку призначеної пенсії немає.
Згідно з ч.3 ст.210 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
підставами
касаційного оскарження є порушення судами норм матеріального чи
процесуального права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд
касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та
визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому
рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що
оскаржувані судові рішення постановлені з дотриманням норм
матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги
висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються,
підстави для скасування постановлених по справі судових рішень
відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне
відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 221, 223, 224, 230,231 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення
Залізничного суду м. Львова від 17 червня 2005 року та ухвалу
апеляційного суду Львівської області від 28 листопада 2005 року
без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Головуючий-суддя: Цуркан М.I.
Судді: Юрченко В.В.
Амєлін С.Є.
Гурін М.I.
Ліпський Д.В.