ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
Головуючого - судді Харченка В.В.
Суддів - Сіроша М.В., Горбатюка С.А., Маринчак Н.Є.,
Матолича С.В.
при секретарі - Єфімовій В.В.
за участю представника Генеральної прокуратури України -
Білик Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну
справу за касаційною скаргою Відкритого акціонерного товариства
"Житомирнафтопродукт" на рішення господарського суду Житомирської
області від 29.03.2005 року та постанову Житомирського
апеляційного господарського суду від 06.10.2005 року
у справі за позовом прокурора Корольовського району міста
Житомира в інтересах держави в особі Житомирського обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з
ВАТ "Житомирнафтопродукт" штрафних санкцій за порушення нормативу
робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2002 році,
встановила:
Прокурор Корольовського району м. Житомира в інтересах
держави в особі Житомирського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду
Житомирської області з позовом до ВАТ "Житомирнафтопродукт" про
стягнення штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць
для працевлаштування інвалідів у 2002 році.
Рішенням господарського суду Житомирської області від
29.03.2005року позов задоволено.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
06.10.2005 року рішення господарського суду Житомирської області
від 29.03.2005року залишено без змін.
Рішення мотивовані тим, що ВАТ "Житомирнафтопродукт" не
виконало своїх обов'язків щодо надання інформації центру
зайнятості та управлінню праці про вільні робочі місця та вакантні
посади для інвалідів, а тому відповідальність за не створення
робочих місць для інвалідів покладається на підприємство.
Не погоджуючись з зазначеними вище судовими рішеннями ВАТ
"Житомирнафтопродукт" звернулося з касаційною скаргою до Вищого
адміністративного суду України, в якій просять скасувати
оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне
застосування норм матеріального і процесуального права та
направити справу на новий розгляд.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника Генеральної
прокуратури України, дослідивши матеріали справи та перевіривши
наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга
підлягає задоволенню, оскаржувані рішення скасуванню, а справа -
передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з таких
підстав.
Відповідно до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції перевіряє
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції
норм матеріального та процесуального права, правової оцінки
обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та
визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому
рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу.
Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
підставою для скасування судових рішень судів
першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на
новий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального
права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення
справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Господарськими судами встановлено, що ВАТ
"Житомирнафтопродукт" не вживав заходів зі створення робочих місць
для інвалідів та не повідомляв органи працевлаштування про
створення робочого місця, що унеможливило направлення цими
органами інвалідів для працевлаштування.
Судами зроблено висновок щодо застосування штрафних санкцій
за не створення 6 робочих місць для інвалідів до ВАТ
"Житомирнафтопродукт" у розмірі 20 194, 44 грн.
Проте, із такими висновками погодитись не можна у зв'язку з
наступним.
Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
встановлює для підприємств
(об'єднань), установ і організацій (далі -підприємства) нормативи
робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів
(далі -органи працевлаштування інвалідів).
Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає
підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо
створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його
обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені
робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи
працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього
Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту
третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів
(затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26
вересня 2002 ( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
року), згідно з яким завданням Фонду
є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також
підпункту третього пункту четвертого та підпункту третього пункту
п'ятого цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати
контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних
санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки
підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів.
Поза увагою судів залишилось те, що відповідно до ст. 18
наведеного вище закону працевлаштування інвалідів здійснюється
органами Міністерства праці України, Міністерства соціального
захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів,
громадськими організаціями інвалідів.
В порушення вимоги закону суд не досліджував питання чи
надавав відповідач пропозиції стосовно кількості робочих місць, чи
залучався він місцевими органами до визначення нормативу робочих
місць, призначених для працевлаштування інвалідів, чи приймали
участь у визначенні нормативу громадські організації інвалідів, за
участю Житомирського обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів, чи робилося це на підставі
пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення
України.
Iз матеріалів справи не вбачається, що у 2002 році вказані
органи направляли інвалідів або безпосередньо інваліди звертались
до ВАТ "Житомирнафтопродукт"" для працевлаштування.
Господарські суди не звернули увагу на те, що обов'язок
відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується
його обов'язком їх працевлаштувати і не з'ясували чи приймались
заходи органами працевлаштування, визначених в ст. 18 Закону, щодо
працевлаштування інвалідів на робочі місця у ВАТ
"Житомирнафтопродукт", з чиєї вини направлені інваліди не були
працевлаштовані, або їм було відмовлено у працевлаштуванні на
вакантні посади.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
підставою господарсько-правової
відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним
правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник
господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне
виконання господарського зобов'язання чи порушення правил
здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито
усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського
правопорушення.
Аналіз вищенаведених даних свідчить про те, що судами
зроблено висновки на неповно з'ясованих обставинах, що вплинуло на
правильність застосування норм матеріального права. У зв'язку з
цим рішення господарського суду Житомирської області, постанова
Житомирського апеляційного господарського суду у справі підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
З огляду на наведене попереднім судовим інстанціям належало
з'ясувати причини, з яких органами, визначеними у ст. 18 Закону
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
, не направлялися до підприємства для працевлаштування
інваліди в необхідній кількості, а також встановити наявність чи
відсутність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю)
підприємства та невиконання ним встановленого нормативу.
Проте, ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами ці
обставини встановлені та досліджені не були, що унеможливлює
касаційною інстанцією прийняти рішення про правильність
застосування ними норм матеріального права у прийнятті рішення по
суті даного спору.
Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного
застосування норм частини першої статті 4-7
Господарсько-процесуального- кодексу України щодо прийняття
судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин
справи та частини першої статті 43 цього ж кодексу стосовно
всебічного, повного і об'єктивного розгляду у судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ст. 227
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
є
підставою для скасування судових рішень та направлення справи на
новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи слід належно оцінити докази, що
мають значення для вирішення спору по суті, всебічно і повно
перевірити доводи, на яких грунтуються вимоги та заперечення
сторін, та, враховуючи зазначені вище обставини і вимоги
законодавства, прийняти законне та обгрунтоване судове рішення.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України,
ухвалила:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Житомирнафтопродукт" задовольнити, рішення господарського суду
Житомирської області від 29.03.2005 року та постанову
Житомирського апеляційного господарського суду від 06.10.2005
року - скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до
суду першої інстанції.
Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.
Судді (підписи)
З оригіналом згідно
Суддя Сірош М.В.