КОЛЕГІЯ ВИЩОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
04.04.2006
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі: головуючого <...>, суддів: <...>, при секретарі <...>, за
участі представника позивача <...>, представника відповідача
<...>, представника третьої особи <...>, розглянувши у судовому
засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у
Печерському районі м. Києва (третя особа) та Спеціалізованої
державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими
платниками податків (відповідач у справі) на рішення
господарського суду м. Києва від 17 лютого 2005 року і постанову
Київського апеляційного господарського суду від 10 травня
2005 року у справі за позовом ТОВ "Г" до СДПІ у м. Києві по роботі
з великими платниками податків про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2005 року ТОВ "Г" звернулось до суду з позовом до
Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по
роботі з великими платниками податків про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень N <...> від 08.09.2004, N <...> від
11.11.2004, N <...> від 17.01.2005, N <...> від 11.11.2004,
N <...> від 17.01.2005, N <...> від 17.01.2005, N <...> від
17.01.2005.
Позивач посилався на те, що висновок акта перевірки
N 538/15-4/24926972 від 12.08.2004, на підставі якого прийняті
спірні податкові повідомлення-рішення про безпідставне віднесення
позивачем у квітні 2004 року до складу податкового кредиту податку
на додану вартість, не ґрунтується на нормах законодавства.
Рішенням господарського суду м. Києва від 17.02.2005 позов
задоволено частково: визнано недійсними податкові
повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової
інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
N <...> від 08.09.2004, N <...> від 11.11.2004, N <...> від
17.01.2005, N <...> від 11.11.2004, N <...> від 17.01.2005,
N <...> від 17.01.2005, N <...> від 17.01.2005; провадження у
частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по
роботі з великими платниками N <...> від 16.08.2004, N <...> від
16.08.2004 та N <...> від 08.09.2004 припинено у зв'язку з
відсутністю предмета спору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
10.05.2005 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі Спеціалізована державна податкова
інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків та
Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва просять
частково скасувати рішення господарського суду м. Києва та
постанову Київського апеляційного господарського суду, мотивуючи
тим, що судами першої та апеляційної інстанції допущено порушення
норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги,
заперечення на неї, рішення судів першої та апеляційної інстанцій
щодо правильного застосування норм матеріального права, вважає, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Ухвалені у справі рішення і постанова обґрунтовані тим, що
сума податкового кредиту позивача за квітень 2004 року
підтверджена податковою накладною, виписаною платником податку на
додану вартість; вартість придбаного товару віднесена до складу
валових витрат; сума податку на додану вартість фактично сплачена
позивачем у складі ціни придбаного товару.
Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковим кредитом є сума, на яку
платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного
періоду, визначена згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(у редакції, що діяла на
дату віднесення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ у
розмірі 5250000,00 грн.) було визначено, що податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно зробили
висновок про те, що Закон України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
на дату здійснення позивачем операцій з придбання
товарів у ТОВ ЗБК "І" визначав два випадки неможливості включення
витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту
звітного періоду:
- у разі, коли вартість придбаних товарі не відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;
- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану
вартість податковими накладними.
Судами встановлено, що між ТОВ "Г" і ТОВ ЗБК "І" укладено
договір від 09.04.2004 N 09-04, відповідно до умов якого ТОВ ЗБК
"І" зобов'язалось поставити ТОВ "Г" товар, а позивач - прийняти
цей товар та оплатити його. Фактичне виконання договору
підтверджується видатковою накладною N 8 від 22.04.2004 на суму
31500000,00 грн., з урахуванням ПДВ, актом прийому-передачі від
22.04.2004 та платіжними дорученнями на оплату товару, відповідач
не оспорює факт оплати позивачем вартості товару на користь ТОВ
ЗБК "І" та правомірність віднесення позивачем до складу валових
витрат вартості придбаного позивачем товару.
Суди дійшли обґрунтованого висновку, що податкова накладна
складена відповідно до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
наказу ДПА України "Про затвердження форм податкової накладної,
книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт,
послуг), порядку їх заповнення" від 30.05.97 N 165 ( z0233-97 ) (z0233-97)
,
ТОВ ЗБК "І" на момент її складання було зареєстроване органами
державної податкової служби у встановленому законодавством порядку
як платник податку на додану вартість, що вказує на правомірність
видачі ТОВ ЗБК "І" податкової накладної.
Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що сума
податкового кредиту позивача у розмірі 5250000,00 грн. сформована
на підставі належним чином оформленої податкової накладної,
отриманої від ТОВ ЗБК "І", зареєстрованого платником податку на
додану вартість, та що вартість придбаного товару, у складі ціни
якого позивачем сплачено ПДВ, правомірно віднесена до складу
валових витрат. А тому суди правильно дійшли висновку про
правомірність віднесення позивачем у квітні 2004 року до складу
податкового кредиту зазначеної суми.
Колегія суддів не погоджується з посиланнями скаржників на
порушення судами пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки спірним у цій справі є
питання про право позивача на податковий кредит, а зазначений
пункт 1,8 дає лише визначення терміну "бюджетне відшкодування" і
не визначає жодних підстав, від яких би залежало право на
податковий кредит.
Пунктом 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначається, що бюджетне відшкодування -
це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у
зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим
Законом. Зазначений пункт дає загальне розуміння поняттю "бюджетне
відшкодування" і є відсильною нормою, оскільки безпосередньо не
встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а
відсилає до інших норм цього Закону.
Іншою такою нормою Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, який
у період, до якого відносяться спірні правовідносини, передбачав,
що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню
з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових
зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів
(робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового
кредиту звітного періоду. На підставі підпункту 7.7.3 пункту 7.7
статті 7 цього ж Закону відшкодуванню платнику податку з
Державного бюджету України підлягає сума, яка при її визначенні
згідно з підпунктом 7.7.1 має від'ємне значення.
Таким чином, сума бюджетного відшкодування напряму залежить
від правильності визначення суми податкових зобов'язань та
податкового кредиту, а не навпаки.
Колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача та третьої
особи про те, що позивач не довів факту сплати податку на додану
вартість до бюджету.
Відповідно до положень статті 67 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в
порядку і розмірах, установлених законом. Правовий порядок в
Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може
бути примушений робити те, що не передбачене законодавством
(частина 1 статті 19 Конституції України).
Чинне законодавство України, зокрема й Закон України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, не встановлюють
обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий
податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з
урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.
Відповідно до положень Закону України "Про податок на додану
вартість" сума податку на додану вартість, що включена до ціни
товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме
продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до
бюджету. У даній справі такий обов'язок покладений податковою
інспекцією на позивача, що суперечить вимогам чинного
законодавства.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223,
224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів У Х В А Л И Л А:
Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Печерському
районі м. Києва та Спеціалізованої державної податкової інспекції
у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без
задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 17 лютого
2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду
від 10 травня 2005 року у справі за позовом ТОВ "Гетьман Ко" до
СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків про
визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.