Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_6 та Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради

на постанову Ковпаківського районного суду міста Суми від 18 січня 2008 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_6 до Міністерства праці та соціальної політики України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Управління праці та соціального захисту населення (далі - УПСЗН) Сумської міської ради, за участю третьої особи –Головного управління праці та соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації, про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості по разовій грошовій допомозі,

У листопаді 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про стягнення частини невиплачених сум щорічної разової грошової допомоги за 2000-2007 роки. Він зазначав, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту'як інвалід війни ІІ групи має право на отримання щорічно до 5 травня відповідного року разової грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Проте відповідач в порушення вимог цього Закону у 2000-2007 роках виплатив грошову допомогу у розмірі, що не співвідноситься з мінімальною пенсією за віком, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 9289,20 грн, яку просив стягнути з відповідача на його користь.

Постановою Ковпаківського районного суду міста Суми від 18 січня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з УПСЗН Сумської міської ради на користь позивача недоотриману щорічну грошову допомогу як інваліду війни за 2007 рік в сумі 2920,48 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року скасовано постанову Ковпаківського районного суду міста Суми від 18 січня 2008 року та задоволено позов частково. Визнано протиправними дії УПСЗН Сумської міської ради та зобов’язано відповідача перерахувати та виплатити позивачу недоплачені суми разової щорічної грошової допомоги за 2004 рік у розмірі 579,60 грн та за 2007 рік у розмірі 2920,48 грн. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме: зобов’язати відповідача перерахувати та виплатити недоплачені суми разової щорічної грошової допомоги за 2004 рік у розмірі 2140,32 грн, за 2005 рік –2352,56 грн, за 2006 рік –2570,72 грн та за 2007 рік - 9984,08 грн

В своїй касаційній скарзі УПСЗН Сумської міської ради просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що суди не врахували вимоги законів України про Державний бюджет України, згідно з якими відбувалася виплата грошової допомоги позивачу.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, а скарга УПСЗН Сумської міської ради підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що позивач є інвалідом війни ІІ групи. Відповідно до частини 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"має право на одержання разової грошової допомоги щорічно до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 2004, 2006, 2005, 2007 роках позивач отримував разову грошову допомогу до 5 травня з врахуванням обмежень, встановлених законами України про Державний бюджет України на 2004, 2005, 2006, 2007 роки у розмірі: у 2004 році –160 грн, у 2005 році –330 грн, у 2006 році –330 грн, та у 2007 році –360 грн.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов в частині визнання неправомірними дій відповідача та стягнення грошової допомоги за 2004, 2007 роки суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішеннями Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) та від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнано неконституційними положення законів України про Державний бюджет України на 2004, 2007 роки, якими встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Проте з таким висновком погодитись неможливо.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та закони України про Державний бюджет України на 2004, 2005, 2006, 2007 роки), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.

Отже, вирішальним в даному спорі є питання про пріоритет законів. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Закони України про Державний бюджет України на 2004, 2005, 2006, 2007 роки були прийняті пізніше, а тому їх норми мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Рішеннями Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) та від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані неконституційними положення законів України про Державний бюджет України на 2004, 2007 якими встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На момент виникнення спірних відносин, а саме: на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів: до 05.05.2004 року, 05.05.2007 року, - положення законів України про Державний бюджет України на 2004, 2007 були діючими.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, на час виплати грошової допомоги у 2004, 2007 роках відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, підстав для визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними не було.

На підставі ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року скасувати, ухваливши нове рішення.

Відмовити в позові ОСОБА_6 до Міністерства праці та соціальної політики України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості по разовій грошовій допомозі.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .