К-34047/06 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень (ПДВ) - 31.07.2008 Прийняття

У квітні 2004р. позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Рівненському районі №0000042640/0 та №0000032640/0 від 14.04.2004р..

Обґрунтувуючи позовні вимоги позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом без дотримання вимог Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, а висновки акту позапланової перевірки підприємства від 09.04.2004р. не відповідають дійсним обставинам справи.

Справа неодноразово переглядалась судовими інстанціями.

Останнім рішенням суду першої інстанції – постановою господарського суду Рівненської області від 11 жовтня 2005р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18 січня 2006р., у задоволенні позовних вимог ВАТ "Любомирський силікатно-вапняний завод" було відмовлено.

Відмовляючи в позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що придбану продукцію позивач продав за ціною нижчою за ціну придбання, при цьому відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість сплачену в ціні придбання продукції, тобто здійснівши збиткову операцію з придбання продукції та в подальшому із продажу даної продукції за значно нижчою ціною, позивач не мав права віднести витрати на придбання таких товарів до валових витрат виробництва, з огляду на вимоги п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість".

У червні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Рівненської області із заявою про перегляд судового рішення від 11 жовтня 2005р. за нововиявленими обставинами, якими зазначає те, що 05.06.2006р. позивачу стало відомо про ухвалу Малинівського районного суду м.Одеси від 22.02.2005р. у справі №2-6320/2003 якою скасовано рішення цього ж суду про визнання недійсними первинних бухгалтерських документів ДП "Верена". Позивач стверджує, що вказані обставини є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, оскільки мають суттєве значення для вирішення справи посилаючись на те, що визнання недійсними бухгалтерських документів ДП "Верена" стало однією із підстав для відмови у задоволенні позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Рівненському районі №0000042640/0 та №0000032640/0 від 14.04.2004р..

Постановою господарського суду Рівненської області від 21 червня 2006р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2006р., було скасовано постанову господарського суду Рівненської області від 11.10.2005р. за нововиявленими обставинами. У справі прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ВАТ "Любомирський силікатно-вапняний завод" задоволено.

Задовольняючи заяву про перегляд судового рішення за новрвиявленими обставинами суди попередніх інстанцій виходили з того, що підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень стало те, що рішенням Малинівського районного суду м.Одеси у справі №2-6320/2003 від 12.11.2003р. було скасовано первинні бухгалтерські документи ДП "Верена" з чим погодився суд під час розгляду справи. Проте, в подальшому дане судове рішення Малинівського районного суду м.Одеси у справі №2-6320/2003 було скасовано, тобто підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень – відсутні.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій щодо перегляду справи за нововиявленими обставинами до Вищого адміністративного суду України звернувся відповідач, який, посилаючись у касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального та процесуального права ставить питання про скасування постанови господарського суду Рівненської області від 21 червня 2006р. та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2006р. з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скаргах сторін, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.07.2002р. між ВАТ "Любомирський силікатно-вапняний завод" та ПП "Міленіум-2000" укладено договір купівлі-продажу №19-07 за умовами якого позивач придбав провід з манганінового сплаву в кількості 78492м за ціною 7,644грн. за один метр на загальну суму 599992,85грн. у т.ч. ПДВ – 99998,81грн..

На виконання даного договору купівлі-продажу виписано накладну №56 від 15.07.2002р. та податкову накладну №45 від 15.07.2002р..

Наступного дня, 16.07.2002р. позивач (Комітент) уклав договір комісії з ДП "Верена" (Комісіонер), згідно умов якого ДП "Верена" зобов’язувалось реалізувати за межами митної території України провід з манганінового сплаву в кількості 78492м за ціною 6,38грн. за один метр на загальну суму 500778,96грн.. Після відвантаження обумовленого товару кінцевому покупцеві Комісіонер зобов’язувався перерахувати на розрахунковий рахунок Комітента суму від реалізації товару в повному обсязі.

Згідно накладної №235-а від 16.07.2002р. засвідчено отримання ДП "Верена" в особі Ткаченко В.О. від ВАТ "Любомирський силікатно-вапняний завод" проводу з манганінового сплаву в кількості 78492м за ціною 6,37грн. за один метр на загальну суму 499994,04грн. та транспортні витрати на суму 784,92грн..

Вантажно-митною декларацією від 30.08.2002р. №50000/2/018850 ДП "Верена" експортувала провід з манганінового сплаву в кількості 78492м фірмі "ALKU International" (США) на загальну суму 501968,90грн..

Платіжними дорученнями №83-91 від 18.10.2002р. ДП "Верена" перерахувала позивачу кошти в сумі 501968,90грн. за проданий товар згідно договору комісії.

Під час здійснення перевірки позивача контролюючим органом було встановлено, що документально не підтверджено обставини реалізації товару обумовленого договором комісії укладеного між позивачем та ДП "Верена", оскільки рішенням Малинівського районного суду м.Одеси від 12.11.2003р. у справі №2-632/2003 первинні бухгалтерські документи з реквізитами ДП "Верена" та засвідчені підписом директора Ткаченко В.О. були визнані недійсними з моменту їх підписання з огляду на встановлення судом непричетності Ткаченко В.О. до діяльності вказаного підприємства.

Суть спору між сторонами полягає в тому, що при проведенні позапланової перевірки ВАТ "Любомирський силікатно-вапняний завод" контролюючим органом було встановлено завищення позивачем у ІІІ кварталі 2002р. валових витрат на суму 499994,04грн., чим порушено вимоги п.5.1, п.5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Відповідно до вказаного акту перевірки контролюючий орган вважає неправомірним віднесення позивачем до складу валових витрат вартість товару в сумі 499994,04грн., з підстав не підтвердження використання даного товару на цілі пов’язані з підготовкою, організацією та веденням виробництва, тобто з ознакою неналежності даної операції до господарської діяльності підприємства. На підставі зазначених висновків прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- №0000042640/0 від 14.04.2004р. яким визначено суму завищення бюджетного відшкодування на 1039,00грн.;

- №0000032640/0 від 14.04.2004р. яким визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ в сумі 148439,72грн., в т.ч. 98959,81грн. основного платежу та 49479,91грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Приймаючи рішення про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Рівненському районі №0000042640/0 та №0000032640/0 від 14.04.2004р. суди попередніх інстанцій виходили з того, що у даній справі з’явились нововиявлені обставини, а саме, ухвала Малинівського районного суду м.Одеси від 22.02.2005р. якою було також за нововиявленими обставинами скасовано рішення Малинівського районного суду м.Одеси від 12.11.2003р. у справі №2-6320/2003.

Однак, в матеріалах справи відсутні дані яким чином в подальшому вирішено справу №2-6320/2003, тобто яке рішення прийнято судом щодо позовних вимог прокурора Приморського районного суду м.Одеси щодо визнання недійсними первинних бухгалтерських документів ДП "Верена".

Крім того, судами попередніх інстанцій не було враховано, що визнання недійсними в судовому порядку первинних бухгалтерських документів ДП "Верена" було не єдиною та не основною підставоою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до п.5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Судами встановлено, що згідно договору з ПП "Міленіум-2000" позивач придбав товар за ціною 599992,85грн. у т.ч. ПДВ – 99998,81грн. та згодом продав цей же товар через комісіонера (ДП "Верена") фірмі-нерезиденту "ALKU International" (США) на загальну суму 501968,90грн..

З наведеного вбачається, що придбану продукцію позивач продав за ціною нижчою за ціну придбання, при цьому відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену в ціні придбання продукції.

Відповідно до п.п.7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" - у разі, коли платник придбає товари, роботи, послуги, вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва обігу і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв’язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

При вирішенні даного спору судами не взято до уваги те, що відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі Закон) бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди дійшли висновку про те, що для отримання відшкодування податку на додану вартість достатньо таких підстав, як наявність належним чином оформленої податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість.

У той же час п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону передбачає, крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на відшкодування, ще наявність такої підстави, як наявність факту поставки товару.

Так, згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Тобто, поставка товару є необхідною передумовою правомірності отримання відшкодування податку на додану вартість.

У періоді, що було перевірено контролюючим органом підприємство здійснювало діяльність, пов’язану з купівлею-продажем товарів. При цьому, поставка товару належним чином відповідачем або судом першої та апеляційної інстанції не перевірялась. Тобто в матеріалах справи відсутні документи (угоди оренди чи відповідального зберігання товару, платіжні документи, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні тощо) щодо підтвердження реалізації та зберігання товару за період проведення зазначеної господарської операції щодо купівлі-продажу позивачем проводу з манганінового сплаву в кількості 78492м.

За відсутності таких даних неможливо визначитись з питання обґрунтованості зменшення сум бюджетного відшкодування позивачу відповідачем.

Приписами ч.2 ст. 71 КАС України встановлено, що в адміністративних спорах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.3 ст. 71 КАС України, Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то суд сприяє в реалізації цього обов’язку шляхом витребовування необхідних доказів.

Відповідно до ст. 71, 195 КАС України, суди першої та апеляційної інстанцій можуть збирати докази з власної ініціативи.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що суди попередніх інстанцій не виконали вимоги щодо всебічності повноти та об’єктивності розгляду справи.

Виходячи з положень ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що судами з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі – задовольнити частково.

Постанову господарського суду Рівненської області від 21 червня 2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2006р. – скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.