Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Степашка О.І.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 липня 2006 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2006 року

у справі №27/45

за позовною заявою Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постачпроектмаш", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок ДПЗ"

про визнання недійсним договору,-

У лютому 2006р. позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про визнання недійсним договору комісії від 05.05.2004р. №01/05, укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорюваний договір було укладено сторонами з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки відповідачі мали на меті ухилитися від сплати податків до бюджету.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2006р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 липня 2006р. у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів справи дійшли висновку, що не можуть свідчити про наявність у сторін за угодою умислу про уникнення від оподаткування при укладенні договору комісії такі обставини, як відсутність в контракті вказівки на документи, якими керувався менеджер нерезидента при підписанні такого контракту, зупинення діяльності нерезидента, переконання чи не переконання ТОВ "Торговий будинок ДПЗ" в наявності повноважень перевізника вантажу, обставини щодо перетину митного кордону.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій ДПА у Дніпропетровській області звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення попередніх судових інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В письмовому відзиві на касаційну скаргу позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень суду першої та суду апеляційної інстанцій, відповідач-1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення просить залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

05.05.2004р. між відповідачами було укладено спірний договір комісії №01/05. Згідно умов договору відповідач-1(Комітент) доручив відповідачу-2(Комісіонер) за винагороду реалізувати товар нерезидентам України, для чого самостійно провести необхідну комерційно-маркетингову роботу, знайти покупця товару, укласти з ним договір купівлі-продажу на найбільш вигідних для відповідача-1 умовах, предоставити оригінал п’ятої сторінки ВМД (як доказ вивозу товару за межі території України), передати відповідачу-1 грошові кошти, отримані в результаті виконання доручення, зробити звіт про виконання комісійного доручення, за що отримати комісійну винагороду.

На виконання зобов’язань відповідно до вказаного договору ТОВ "Торговий будинок ДПЗ" були виконані всі визначені дії та отримано комісійну винагороду у сумі 7591,96грн.. Не заперечуючи виконання вказаної угоди, податковий орган зазначає, що у зв’язку з неналежним виконанням умов даного договору відповідачем-2 було спричинено шкоду відповідачу-1 у зв’язку зі сплатою комісійної винагороди, оскільки ТОВ "Постачпроектмаш" мав на меті отримання права на застосування нульової ставки оподаткування ПДВ при здійсненні експорту. Крім того податковий орган зазначає, що Комісіонером було проявлено недбалість при обранні нерезидента-покупця, оскільки укладено зовнішньоекономічний контракт з неналежним контрагентом (недіючою фірмою-нерезидентом).

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності) може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч.1 ст.207 цього кодексу визначено, що господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони на відшкодування одержаного. У разі наявності лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно того що податковим органом не доведені обставини наявності в діях відповідачів мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, як умови застосування ст.ст. 207, 208 ГК України, оскільки викладені доводи податкового органу не можуть свідчити про наявність умислу у відповідачів на ухилення від сплати податків саме при укладенні договору комісії від 05.05.2004р. №01/05. Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладені договори купівлі-продажу на виконання оспорюваного договору комісії у встановленому порядку не визнані недійсними, виконані в повному обсязі, кошти за реалізований товар надійшли на поточний рахунок Комітента, отже факти на які посилається, як на обґгунтування своїх доводів контролюючий орган, не підтверджено належними доказами. Матеріали справи також не містять докази щодо ухилення відповідача-1 від сплати податків при виконанні оспорюваної угоди.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області – залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2006р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 липня 2006р. – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.