Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Нечитайла О.М.

Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2004р.

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2005р.

у справі №5/310

за позовом Ужгородського комунального підприємства теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго"

до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Ужгородське комунальне підприємство теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго" (далі по тексту – позивач) звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі по тексту – відповідач), про скасування податкових повідомлень-рішень: від 02.09.2004 р. №0002742341/0 2013/23-4/19109716/15203, яким визначено податкове зобов’язання за платежем – частина прибутку (доход) комунальних підприємств, в сумі 192,208 грн.; №0002732341/0 2012/23-4/19109716/15202, яким визначено податкове зобов’язання за платежем – податок на прибуток, в сумі 48,052 грн.; №0002752341/0 2011/23-4/19109716/15201, яким визначено податкове зобов’язання за платежем – податок на додану вартість в сумі 23817,48 грн.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2004 р., яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2005 р., позовні вимоги Ужгородського комунального підприємства теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго" задоволено частково; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 02.09.2004 р. №0002742341/0 2013/23-4/19109716/15203, №0002732341/0 2012/23-4/19109716/15202 повністю, а податкове повідомлення –рішення від 02.092004 р. №0002752341/0 2011/23-4/19109716/15201 в частині визнання податку на додану вартість в сумі 13768,30 грн.

Державна податкова інспекція у м. Ужгороді Закарпатської області звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2004 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2005р., і прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення: 1)№0002742341/0 2013/23-4/19109716/15203, яким визначено податкове зобов’язання за платежем – частина прибутку (доход) комунальних підприємств, в сумі 192,208 грн.; 2)№0002732341/0 2012/23-4/19109716/15202, яким визначено податкове зобов’язання за платежем – податок на прибуток, в сумі 48,052 грн.; 3)№0002752341/0 2011/23-4/19109716/15201, яким визначено податкове зобов’язання за платежем – податок на додану вартість в сумі 23817,48 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту "Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства Ужгородського підприємства теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго", код – 19109716, за період 2003 рік – 1-й квартал 2004 р." від 17.08.2004 р. №292/23-4/10/19109716 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем порушенні вимоги: п.п. 7.8.2 п.7.8 ст. 7 п.1.9. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 р. №283/97-ВР, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.04.2003 р. №557 (557-2003-п) , п.29 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також документальною перевіркою донараховано за 1-й квартал 2004 р. податок на дивіденди в сумі 192,208 грн., та згідно п.3 частини 2 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" донараховано податку на прибуток в сумі 48,052 грн.

Згідно Конституції України (254к/96-ВР) , система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України. Відповідно до ч.3 ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Із змісту п.3 ч.1 ст. 14 закону України "Про систему оподаткування" випливає, що дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованимми, казеними або комунальними підприємствами віднесені до числа загальнодержавних податків і зборів як різновид податку на прибуток. Хоча, наявність дивідендів у переліку загальнодержавних податків і зборів не є достатньою підставою для визначення цього платежу як податкового зобовязання контролюючим органом.

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов’язання – зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Порядок і строки сплати податкових зобов’язань, що визначаються контролюючим органом шляхом надіслання платнику податків податкового повідомлення в порядку п.6.1 ст.6 цього Закону можуть встановлюватися виключно законами Украъни.

В цьому випадку не існує закону, який би встановлював порядок, ставки, строки сплати визначеного відповідачем платежу в сумі 192,208 грн. як податкового зобов’язання в розумінні п.1.2 ст.1 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та днржавними цільовими фондами".

На підставі наведенного, доводи відповідача на п.п.7.8.2 п.7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є безпідставними, оскільки вказана правова норма встановлює обвязок платників податку на прибуток, зокрема комунальних підприємств, нарахувати авансові внески податку на прибуток за встановленою п.10.1 ст.10 Закону ставкою та вносити їх до бюджету одночасно з виплатою дивідендів. Однак, вказана правова норма не встановлює ставку, порядок та строки сплати до бюджету частини прибутку комунальних підприємств. Отже, зобов’язання платника податку на прибуток в частині сплати до бюджету вказаного платежу не можуть вважатися не виконаними до моменту виплати дивідендів, оскільки закон дає можливість платнику податку податку сплатити авансовий внесок по податку на прибуток одночасно із виплатою дивідендів.

Суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 02.09.2004 року № 0002732341/0 2012/23-4/19109716/15202 підлягає визнанню недійсним, оскільки в спірному випадку факту виплати дивідендів відповідачем не доведено і судом не встановлено, що свідчить про відсутність у відповідача правових підстав для донарахування податку на прибуток.

Підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 02.09.2004 року №0002752341 2011/23-4/19109716/15201 є зафіксований в акті перевірки факт порушення позивачем її.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.97р.за № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та п. 18 "Порядку складання податкової накладної" №165від 30.05.97 р., в результаті чого збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 23817,48 грн.

Суди дійшли правильного висновку про те, що зменшення податкового кредиту відповідачем проведено без достатніх правових підстав, оскільки підпунктом 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено вичерпний перелік реквізитів, які повинна містити податкова накладна. Податкові накладні, вказані в акті перевірки від 17.08.2004 року та представлені позивачем до матеріалів справи містять всі реквізити, визначені вищевказаною нормою закону, що свідчить про відсутність порушення порядку оформлення податкових накладних. Наявність на податковій накладній печатки не юридичної особи, а її структурного підрозділу не свідчить про порушення п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки в переліку, визначеному вказаною правовою нормою взагалі не передбачено такий реквізит як печатка.

Щодо збільшення податковим органом податкових зобов'язань на суму 10049,15 грн. у зв'язку з ліквідацією основних фондів за самостійним рішенням позивача, то воно с правомірним з огляду на вимоги п.4.9 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість, а тому податкове повідомлення-рішення № 002752341 2011/23-4/19109716/15201 слід визнати недійсним лише в частині 13768,30 грн., про що правильного висновку дійшли суди попередніх інстанцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками Господарського суду Закарпатської області та Львівським апеляційним господарським судом, та вважає, що судами попередніх інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2004 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2005 р. у справі №5/310 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 222-, 223 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2004р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2005р. у справі №5/310 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом місяця з дня відкриття таких обставин.