Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівської міської ради Одеської області, Управління Пенсійного фонду України в м. Іллічівську Одеської області про стягнення виплат, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 серпня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2004 року

У липні 2002 року ОСОБА_1звернувся у суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівської міської ради Одеської області (УПСЗН), Управління Пенсійного фонду України в м. Іллічівську Одеської області (УПФ) про стягнення виплат.

Зазначав, що є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інвалідом 2 групи, а тому, за правилами статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( Закон № 796-XІІ (796-12) ), має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Посилаючись на те, що всупереч згаданому Закону виплата допомоги здійснювалась без застосування кратності до встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а в твердій сумі, то вважає, що з УПСЗН підлягає стягненню 700 грн. заборгованості по щорічній допомозі на оздоровлення, 2109,99 грн. невиплаченої щомісячної додаткової пенсії за ушкодження здоров'я та 22497,12 грн. по невиплаченій пенсії по інвалідності.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18 серпня 2003 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2004 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1є потерпілим І категорії, інвалідом 2 групи, внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В зв'язку з цим, йому призначена грошова допомога на оздоровлення, але у 2001 році виплати не проведені.

Крім цього, Управління Пенсійного фонду України в м. Іллічівську Одеської області нараховувало та виплачувало ОСОБА_1 пенсію по інвалідності щомісячно із жовтня по грудень 2001 року у розмірі 144,80 грн., з січня по червень 2002 року - 158,28 грн. та додаткову пенсію за шкоду, завдану здоров`ю із жовтня 2001 року по червень 2002 року у сумі 134,37 грн.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції, а апеляційний погодившись з таким висновком, виходив з того, що ОСОБА_1одержував передбачену Законом допомогу в розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) та постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) в межах видаткової частини бюджету, а тому будь яка заборгованість держави з цих виплат відсутня.

З висновками судів погодитись не можна з таких підстав.

За змістом статті 48 Закону № 796-XІІ інвалідам другої групи забезпечується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

У період, за який заявлені вимоги про стягнення допомог, розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювалися.

В той же час, розміри виплат були сталими і здійснювалися на підставі Постанов Кабінету Міністрів України № 836, № 562.

Суди вважали, що застосуванню підлягає розмір виплат встановлений зазначеними Постановами.

Однак, Законом № 796-XІІ (796-12) не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати суми допомог, встановлених Законом.

Більше того, частиною 1 статті 67 зазначеного Закону передбачено, що конкретні розміри всіх виплат підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, розмір допомоги передбаченої статтею 48 Закону № 796-XІІ залишався незмінним з 1996 року по 2005 рік, тобто не відповідав розмірам встановленим цим Законом та іншими законами України.

Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статті 48 Закону № 796-XІІ.

Таким чином, висновки судів у частині необхідності здійснення виплат в розмірах визначених Постановами № 836 (836-96-п) , № 562 (562-2005-п) не ґрунтується на законі.

Разом з тим, судами неповно досліджено і не проаналізовано Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам Пенсійного фонду України та Управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, стаття 84 Закону України "Про пенсійне забезпечення", встановлено, що перерахунок призначеної пенсії провадиться з таких строків: при виникненні права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15-го числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15-го числа.

Тобто, зазначена норма закону передбачає звернення особи з заявою до відповідного відділення Управління Пенсійного Фонду України для перерахунку призначеної пенсії.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, суди попередніх інстанцій не звернули увагу та не з`ясували, чи звертався ОСОБА_1до відповідача з заявою щодо перерахунку та виплату не донарахованої щорічної грошової допомоги на оздоровлення, пенсії по інвалідності та додаткової пенсії.

Неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та порушення норм матеріального права призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.

Тому ухвалені рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

Керуючись статтями 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 серпня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2004 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.