Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Брайка А.І., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О., Федорова М.О.

при секретарі: Міненко О.М.

за участі представника відповідача Ягунова В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя на постанову Господарського суду м. Севастополя від 21.04.2006 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2006 по справі № 20-3/027

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

про визнання недійсним рішення та Акту перевірки

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним рішення від 06.06.2005 № 0001512330/0 про застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 31 250 грн., та Акту перевірки від 30.05.2005 № 004725.

Постановою Господарського суду м. Севастополя від 21.04.2006, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2006 по справі № 20-3/027 позов задоволено. Визнано недійсним рішення ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя від 06.06.2005 № 0001512330/0 про застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 31 250 грн. Провадження у справі про визнання недійсним Акту перевірки від 30.05.2005 № 004725 закрито.

Постанова суду мотивовано тим, що позивач вів книгу обліку доходів і витрат, через яку проводив розрахункові операції, що згідно з п. 1 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" звільняє позивача від проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій. Також оскільки Акт перевірки не є актом ненормативного характеру, суд визнав такі позовні вимоги не підвідомчими адміністративним і господарським судам, і тому провадження у справі в цій частині закрито.

Апеляційний господарський суд погодився із позицією суду першої інстанції повністю.

При цьому судами встановлені фактичні обставини справи про те що у період з 01.01.2005 до 30.05.2005 позивач отримував готівку за послуги з надання інформації з оренди житла (в т. ч. суму 6 200 грн.), яку проводив через книгу обліку доходів і витрат, зареєстровану 31.01.2004 у ДПІ, з наданням квитанцій, порушень ведення якої податковим органом не встановлено. Реєстратора розрахункових операцій позивач не має. Зазначене також підтверджено Актом перевірки.

Крім того суди встановили, що із декларації позивача слідує, що валові доходи за період з 01.01 до 21.06.2005 склали 6 900 грн., тобто позивач задекларував як валовий дохід отриману з 01.01.2005 до 30.05.2005 готівку у сумі 6 200 грн.

Відповідно пославшись на п. 1 ст. 3 та п. 6 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та зазначивши, що позивач є суб'єктом малого підприємництва, суди встановили, що на позивача розповсюджується норма ст. 1 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва", так як спрощений облік розрахункових операцій (через книгу обліку доходів і витрат) є одним із засобів державної підтримки малого підприємництва.

Щодо неправильного посилання судом першої інстанції на п. 1 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", як на підставу звільнення позивача від обов'язку проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій, суд апеляційної інстанції зазначив, що таке обґрунтування не привело до прийняття неправильного судового рішення, а тому ця обставина не є підставою для скасування (зміни) судового рішення.

Судом апеляційної інстанції також зазначено, що у цій справі відповідач не здійснював перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), а тому на податковий орган не покладено обов'язок письмово повідомити позивача про проведення перевірки.

Відповідно враховуючи наведене, апеляційний господарський суд визнав правильним застосування місцевим господарським судом п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України і закриття провадження у справі з позовних вимог про визнання недійсним акту перевірки тому, що такий акт не є ненормативним актом, його висновки не породжують прав і обов'язків, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 вказаного Кодексу провадження закрито, оскільки спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Крім того необхідно зазначити, що після процедури апеляційного оскарження і у зв'язку з закінченням строку слати застосованих штрафних санкцій, відповідачем 12.09.2005 було прийнято рішення № 0001512330/1 про застосування до позивача таких ж штрафних санкцій з визначенням іншого строку сплати, однак це рішення не є предметом спору.

Не погодившись із постановою Господарського суду м. Севастополя від 21.04.2006 та ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2006 по справі № 20-3/027, відповідач (ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя, далі - ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові. На думку скаржника судами були зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи, а рішення винесене з порушенням норм ст. 1, п. 3 ст. 5, п. 6 ст. 9 Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, суспільного харчування і послуг". Тобто на думку скаржника, оскільки розрахунки з клієнтами здійснювалися в грошовій формі шляхом надання квитанції, а не через зареєстрований, опломбований у встановленому порядку і переведений у фіскальний режим роботи реєстратор розрахункових операцій з розпечатанням відповідних розрахункових документів, що підтверджує виконання розрахункової операції, тому посилаючись на п. 6 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", - доходи СПД ОСОБА_1 не обкладалися відповідно до законодавства з питань оподатковування суб'єктів малого підприємництва, тому що з 01.01.2005 СПД ОСОБА_1 знаходилася на загальній системі оподатковування. І тому з огляду на викладене, ведення позивачкою книги обліку доходів і витрат, скаржник вважає, таким, що не є підставою для звільнення її від проведення розрахункових операцій у грошовій формі за надання послуг через реєстратор розрахункових чи операцій книгу обліку розрахункових операцій і розрахункової книжки. А ведення книги обліку доходів і витрат не заміняє книгу обліку розрахункових операцій і розрахункову книжку.

Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг" (в редакції Закону України від 01.07.2000 № 1776, зі подальшими доповненнями і змінами) - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: 1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Однак розглядаючи підстави виникнення спірних правовідносин, необхідно враховуючи преамбулу Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" (2063-14) , де визначено, що основними напрямками державної підтримки малого підприємництва є встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва, запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, а тому необхідно погодитись із думкою судів про те, що спрощений облік розрахункових операцій (через книгу обліку доходів і витрат) є одним з засобів державної підтримки малого підприємництва. І таким чином необхідно зазначити про те, що позивач є суб'єктом малого підприємництва, що відповідає наданому у ст. 1 Закону України від 19.10.2000 № 2063 "Про державну підтримку малого підприємництва" поняттю суб'єкта малого підприємництва (фізичної особи, зареєстрованої у встановленому законом порядку як суб'єкта підприємницької діяльності). При цьому враховуючи, що у 2-4 кварталах 2003 року і 2 кварталі 2004 року позивач був платником єдиного податку, а у період з 01.01.2005 до 30.05.2005 позивач отримував готівку за послуги з надання інформації з оренди житла (в т. ч. суму 6 200 грн.), яку проводив через книгу обліку доходів і витрат, зареєстровану 31.01.2004 у ДПІ, з наданням квитанцій, порушень ведення якої податковим органом не встановлено, необхідно врахувати, що реєстратора розрахункових операцій позивач не має. Крім того суди встановили, що із декларації позивача слідує, що валові доходи за період з 01.01 до 21.06.2005 склали 6 900 грн., тобто позивач задекларував як валовий дохід отриману з 01.01.2005 до 30.05.2005 готівку у сумі 6 200 грн.

Отже виходячи із системного аналізу норм Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" (2063-14) та Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг" (265/95-ВР) , необхідно погодитись із обґрунтуванням судами свого рішення тим, що на позивача не розповсюджуються п. 1 і п. 5 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг", тому що позивач не проводив готівку через касу з наданням прибуткових касових ордерів та не є платником фіксованого податку з доходів фізичних осіб.

Щодо неправильного посилання судом першої інстанції на п. 1 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", як на підставу звільнення позивача від обов'язку проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій, необхідно погодитись із позицією суду апеляційної інстанції, що таке обґрунтування не привело до прийняття неправильного судового рішення, а тому ця обставина не є підставою для скасування (зміни) судового рішення.

Відповідно враховуючи наведене, суди також правильно застосували п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України і закрили провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним акту перевірки тому, що такий Акт не є ненормативним актом, його висновки не породжують прав і обов'язків, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 вказаного Кодексу провадження закрито, оскільки спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Щодо доводів позивача про порушення ДПІ процедури проведення планової перевірки, суди вірно визнали такі доводи не обґрунтованими оскільки у цій справі відповідач не здійснював перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), а тому на податковий орган не покладено обов'язок письмово повідомити позивача про проведення перевірки. І у зв'язку з цим вірно визнано, що доводи позивача про неправильне зазначення відповідачем у рішенні номеру акту перевірки не відповідають фактичним обставинам і не є підставою для визнання рішення податкового органу недійсним.

Також на противагу заперечень скаржника про те, що з 01.01.2005 СПД ОСОБА_1 знаходилася на загальній системі оподатковування, та про неможливість застосування п. 6 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" через те, що позивач не є платником єдиного податку, необхідно зазначити, що вказана норма Закону України звільняє від застосування реєстратора розрахункових операцій не лише платників єдиного податку, а суб'єктів малого підприємництва і у тому числі платників єдиного податку.

З огляду на встановлене судами та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів про те, що відповідачем рішення про застосування штрафних санкцій до позивача прийнято з порушенням вказаних Законів України, а тому воно законно і обгрунтовано визнано судами недійсним. Відповідно постанова Господарського суду м. Севастополя від 21.04.2006 та ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2006 по справі № 20-3/027 скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Севастополя від 21.04.2006 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2006 по справі № 20-3/027 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.