Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

секретар судового засідання Меньшикова О.Я.

за участю представників:

позивача: Булеца К.М.;

відповідача 1: Руденко Я.Г.

розглянувши касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області

на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2005р.

у справі №7/190-2005

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна Плюс"

до 1.Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області

2.Відділення державного казначейства в Ужгородському районі Закарпатської області

про повернення з бюджету коштів у розмірі 23740,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортуна Плюс" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Фортуна Плюс") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області (далі по тексту - відповідач 1, Ужгородська МДПІ) та Відділення державного казначейства в Ужгородському районі Закарпатської області (далі по тексту - відповідач 2, ВДК) про повернення з бюджету коштів у розмірі 23 740,00 грн.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.09.2005р. у справі №7/190-2005 (суддя Швед С.Б.), яке залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2005р. (головуючий суддя - Процик Т.С., судді Давид Л.Л., Юрченко Я.О.), позовні вимоги задоволено; повернуто за рахунок коштів Державного бюджету України у встановленому порядку (зараховано в рахунок майбутніх податкових та інших обов’язкових платежів до Державного бюджету України) ТОВ "Фортуна Плюс" 23 740,00 грн. штрафних санкцій, сплачених платіжним дорученням від 13.05.2005р. №100.

Ужгородська МДПІ, не погоджуючись з ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2005р. у справі №7/190-2005, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Ужгородської МДПІ підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.08.2003р. Ужгородською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №600/23-01-32270109/119, яким позивачу визначено фінансову санкцію у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів в сумі 23 740,00 грн.

Податкове повідомлення-рішення від 13.08.2003р. №600/23-01-32270109/119 прийнято Ужгородською МДПІ на підставі акту Регіонального управління у Закарпатській області Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України від 30.07.2003р. №070947-14-0048/21-214 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем порушено вимоги п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов’язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Підпункт 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачає можливість в порядку апеляційного узгодження як звернутися до контролюючого органу зі скаргою про перегляд цього рішення (адміністративне оскарження), так і оскаржити спірне рішення в судовому порядку.

Податкове повідомлення-рішення від 13.08.2003р. №600/23-01-32270109/119 позивачем не оскаржено ні в адміністративному, ні в судовому порядку, а отже податкове зобов’язання позивача вважається узгодженим.

Відповідно до абз. 3 п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі визначення податкового зобов’язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах "а" – "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, платник податків зобов’язаний погасити нараховану суму податкового зобов’язання протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення, крім випадків коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру апеляційного узгодження.

Згідно з п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Підпунктом 6.2.3 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що податкові вимоги надсилаються: а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов’язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків. Обов’язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк; б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Ужгородською МДПІ надіслано позивачу другу податкову вимогу від 16.03.2005р. №81, в якій повідомлено ТОВ "Фортуна" про обов’язок сплатити суму податкового боргу, в т.ч. за узгодженими податковими зобов’язаннями у розмірі 23740,00 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення від 13.08.2003р. №600/23-01-32270109/119.

Рішенням Ужгородської МДПІ від 13.04.2005р. №3324/10/23-0 податкову вимогу від 16.03.2005р. №81скасовано з мотивів неповного зазначення у ній всіх обов’язкових реквізитів та вимог, передбачених п.п. 6.2.2 та п.п. 6.2.3 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Платіжним дорученням від 13.05.2005р. №100 позивачем сплачено до Державного бюджету Ужгородського району штрафні санкції у розмірі 23740,00 грн.

04.08.2005р. ТОВ "Фортуна Плюс" звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною вимогою про стягнення помилково сплачених коштів у розмірі 23740,00 грн.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги фактично виходили з того, що відповідачем неправомірно визначено зазначені штрафні санкції податковим зобов’язанням, а отже правові підстави для застосування механізму стягнення зазначених штрафних санкцій в порядку визначеному Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) відсутні.

Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визначення податковим органом у податковому повідомленні - рішенні суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій нарахованих на підставі Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) саме сумою податкового зобов’язання не відповідає положенням преамбули, п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст. ст. 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування", аналіз яких дає підстави для висновку, що податкове зобов’язання стосується сфери сплати встановлених законами України податків, зборів (обов’язкових платежів).

Однак, звертає увагу на те, що викладення рішення органу податкової служби про застосування до позивача фінансових санкцій, передбачених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) в податковому повідомленні, яке за своєю правовою суттю, відповідно до п. 6.1 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", є рішенням контролюючого органу, не суперечить повноваженням цього органу, не може бути підставою для визнання застосованих санкцій незаконними при встановленні факту порушення та не тягне визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 13.08.2003р. №600/23-01-32270109/119 в цілому.

Правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 13.08.2003р. №600/23-01-32270109/119 не є предметом даного спору, оскільки вимога про визнання його нечинним або скасування позивачем в межах даного спору не заявлялась. Суди попередніх інстанцій мали можливість в порядку встановленому ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та розглянути питання правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 13.08.2003р. №600/23-01-32270109/119 з викладенням свого висновку в резолютивній частині рішення, але дане положення до спірних правовідносин не застосували, а суд касаційної інстанції в межах встановлених ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Таким чином, на думку Вищого адміністративного суду України судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги фактичні обставини наявності у позивача обов’язку сплатити зазначені штрафні санкції, з урахуванням чинності податкового повідомлення-рішення від 13.08.2003р. №600/23-01-32270109/119, а отже, з урахуванням добровільності сплати штрафних санкцій у розмірі 23740,00 грн. платіжним дорученням від 13.05.2005р. №100, підстави для повернення позивачу зазначених коштів відсутні.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлено обставини у справі, але судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням викладеного, рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.09.2005р. та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2005р. у справі №7/190-2005 підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Фортуна Плюс" в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2005р. у справі №7/190-2005 задовольнити.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.09.2005р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2005р. у справі №7/190-2005 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна Плюс" відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.