К-2427/08 Про визнання недійсним податкового повідомлення - 30.04.2008 Прийняття

У грудні 2006р. позивач звернувся до Київського районного суду м. Сімферополя з позовом у якому поставлено питання про визнання недійсним податкового повідомлення Державної податкової інспекції у м.Сімферополі від 06.10.2006р. №0000091702/0.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що податковим органом безпідставно нарахований податок на прибуток з фізичних осіб на суму 8455,10грн., так як грошові кошти, які знаходяться на компенсаційних рахунках Ощадбанку, оподаткуванню не підлягають, крім того, вони успадковані ним після смерті матері і тому застосовується нульова ставка оподаткування, а сертифікат на земельний пай, який він, також отримав у спадщину, не може бути об'єктом оподаткування, оскільки є лише правовстановлюючим документом для набуття права на земельну частку (пай).

Постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 21 травня 2007 року позовні вимоги задоволено, постановою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 січня 2008 року, рішення суду першої інстанції змінено в частині застосування матеріального закону, по суті вирішення адміністративного позову залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшов висновку, що оскільки при отриманні спадщини спадкоємцями, що є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, оподаткування відбувається за нульовою ставкою податку до будь-якого об'єкту спадщини.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду попередньої інстанції зазначив, що по суті адміністративний позов вирішений вірно, а тому у цій частині постанова Київського районного суду м. Сімферополя від 21 травня 2007 року залишена без змін, однак, застосування судом першої інстанції п.п.13.2.1 п.13.2 ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" в редакції від 19.01.2006р. є помилковим, оскільки Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (1958-15) від 19.01.2006 р. N 3378-IV набрав чинності з 01.01.2007р. і його вимоги не можуть поширюватись на правовідносини які є предметом розгляду у даній справі.

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій Державна податкова інспекція у м.Сімферополі звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті матері - ОСОБА_2 позивачем було отримано свідоцтво про право спадщини за заповітом на майно у виді права на земельну ділянку (пай) яка перебуває у власності колективного сільськогосподарського підприємства КСП "Степноє" розміром 7,79 в умовних кадастрових гектарах, що належало спадкодавцю на підставі сертифікату серії КМ №0071891, в якому зазначено, вартість земельної частки (паю) яка становить 25323,90грн. та грошові внески з усіма відсотками та компенсаційними виплатами, які зберігаються у Сімферопольському відділенні №39 Ощадного банку України в м.Сімферополі та згідно ощадним книжкам на ім'я ОСОБА_1 залишок на рахунку НОМЕР_1 складає 3416,05грн. та на рахунку НОМЕР_2 складає 4926,26грн., а також право спадщини на належні до даних вкладів компенсаційні сертифікати.

За наслідками подання позивачем до контролюючого органу декларації про отримані доходи за 2006р., відповідачем було прийнято оскаржуване податкове рішення за формою "Ф", яким, у відповідності до п.п. "г" п.п. 4.2.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" та п.п. "б", "в" п.п.13.2.1 ст.13, ст. 7 Закону України "Про податок з фізичних осіб", визначено суму податкового зобов'язання у сумі 8455,10грн..

Відповідно до ст.ст. 1, 6 Закону України "Про систему оподаткування" ставки податків та об'єкти оподаткування можуть встановлюватись виключно законами України про оподаткування.

Оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину майна, регламентується ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 р. № 889-ІV (з наступними змінами і доповненнями).

Членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення, відповідно до п.п. 1.20.4 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону, вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є сином померлої ОСОБА_2, яка є спадкодавцем.

Згідно зі ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки.

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України до майна як особливого об'єкту відносяться речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Право на земельну частку (пай) на підставі сертифікату, яке успадкував позивач, засвідчує його право на частку у спільній (колективній) власності на землю сільськогосподарського підприємства, а тому з огляду на наведену норму та положення ст. 181 Цивільного кодексу України з метою оподаткування може бути віднесено до нерухомого майна.

Відповідно до п. 17 Розділу X Земельного кодексу України (2768-14) , сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікат на право на земельну частку (пай), не є цінним папером в розумінні ст.ст. 1, 3 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

Відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Пунктом 14 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) встановлено заборону до 1 січня 2007 року щодо внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств.

З огляду на викладене, та виходячи з положень наведених норм законодавства право на земельну частку (пай) не є корпоративним правом фізичної особи або іншим об'єктом комерційної власності, оскільки воно не визначає права такого власника на частку у статутному фонді господарської організації та не встановлює його прав на участь в управлінні підприємством і на отримання частки прибутку.

Отже, доводи Державної податкової інспекції у м.Сімферополі про те, що право на земельну частку (пай) - це право корпоративне, є помилковими.

Відповідно до п.13.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) об'єкти спадщини платника податку з метою оподаткування поділяються на:

а) об'єкт нерухомого майна;

б) об'єкт рухомого майна, зокрема:

предмет антикваріату або витвір мистецтва;

природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння;

будь-який транспортний засіб та приладдя до нього;

інші види рухомого майна;

в) об'єкт комерційної власності, а саме - цінний папір (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу за нею;

г) суми страхового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами, укладеними спадкодавцем, а також суми, що зберігаються на пенсійному рахунку спадкодавця згідно з договором недержавного пенсійного забезпечення, пенсійного вкладу;

д) кошти, а саме готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

Підпункт 13.2.1. Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) в редакції закону, що діяла на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення та оскаржуваних судових рішень першої та другої судових інстанцій, встановлює, що при отриманні спадщини спадкоємцями, що є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення але не є членом його подружжя, - об'єкти спадщини мають оподатковуватися за ставкою податку, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (ставка дорівнює 5%).

Однак, відповідно до листа Міністерства фінансів України від 18.11.2005р. №31-20030-3-8/8225 було роз'яснено, наступне: ураховуючи, що згідно з п.п. 4.3.23 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" суми виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень і грошових внесків, вкладених до 02.01.92р. в установи Ощадбанку СРСР чи в установи держстрахування СРСР або у папери цільової держпозики, емітованої на території колишнього СРСР, погашення яких не відбулося, не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, знецінені грошові заощадження громадян, куди б вони в подальшому не спрямовувалися, не є об'єктом оподаткування і, відповідно, не підлягають оподаткуванню.

Аналогічний висновок містить лист Державної податкової адміністрації України від 14.04.2006р. №2251/к/24-1115 (v2251225-06) , у якому, зокрема, зазначено, що відповідно до п.п. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 Закону України від 22.05.2003р. "Про податок з доходів фізичних осіб" суми виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень і грошових внесків, вкладених до 02.01.1992р. в установи Ощадбанку СРСР, погашення яких не відбулося, не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, знецінені грошові заощадження громадян, куди б вони в подальшому не спрямовувалися, не є об'єктом оподаткування і, відповідно, не підлягають оподаткуванню.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, постановив обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновок суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпним, відповідає дійсності і підтверджується доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі - залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 21 травня 2007 року в частині не зміненій постановою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 січня 2008 року, та постанову Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 січня 2008 року - залишити без змін.