К-11321/07 Про призначення пенсії на пільгових умовах - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за скаргою ОСОБА_1на рішення управління Пенсійного фонду України в м. Добропілля Донецької області щодо відмови в призначенні пільгової пенсії за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі Донецької області на ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 травня 2007 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, яку мотивував тим, що рішенням комісії управління Пенсійного фонду України в м. Добропілля Донецької області від 20 грудня 2003 року йому було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Вважаючи таке рішення неправомірним, оскільки управлінням не було зараховано до стажу, що давав йому право на пенсію за віком на пільгових умовах, 2 роки 5 місяців 7 днів роботи на виборній посаді, впродовж яких він виконував свої обов'язки в| підземних умовах впродовж повного робочого дня, просив визнати неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в призначенні йому з часу його звернення 21 вересня 2003 року пенсії за віком на пільгових умовах.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2005 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 14 травня 2007 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2005 року змінено. Визнано правильним на час звернення заявника 21 вересня 2003 року за призначенням пенсії розрахунок стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, загальною тривалістю 8 років 9 місяців 26 днів. Це ж рішення в іншій частині залишено без змін.

Вказуючи на допущені, на його думку, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, управління Пенсійного фонду України в м. Добропілля Донецької області просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що відповідно до вимог статті 159 КАС України (2747-15) судове рішення повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Правильно посилаючись на приведені вимоги процесуального закону щодо судового рішення, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу, зазначених вимог не дотримав.

Визнаючи правильним розрахунок трудового стажу ОСОБА_1, що дає йому право на призначення пенсії на пільгових умовах, загальною тривалістю 8 років 9 місяців 26 днів, апеляційний суд на підтвердження свого висновку не привів жодного доказу. Посилання суду на аркуші справи №33 та № 31 у даному випадку не можна вважати дослідженням доказів у справі щодо обчислення пільгового стажу, оскільки на аркуші справи №33 знаходиться відзив управління Пенсійного фонду України в м. Добропілля Донецької області на заяву, а на аркуші справи №31 - лист начальника відділу пенсійного забезпечення зазначеного управління на ім"я ОСОБА_1, тобто переписка управління Пенсійного фонду України по справі з судом та заявником.

Основним документом, відповідно до положень ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Саме трудова книжка і є тим основним доказом щодо підтвердження стажу роботи, який дає право на пільгову пенсію, який належним чином повинен був дослідити суд при розгляді справи.

Проте суд апеляційної інстанції цього не зробив і послався на записи у трудовій книжці ОСОБА_1 лише при встановленні обставин про те, що він був призваний на військову службу з роботи в якості газівника коксохімічного виробництва і на цю роботу він повернувся після закінчення військової служби. Проте і в цьому випадку суд неправильно зазначив аркуш справи, де знаходяться відповідні записи - №7 замість правильного №17.

Посилаючись як на докази, на зазначені листи управління Пенсійного фонду, апеляційний суд не звернув уваги на ту обставину, що у різних листах управління по різному визначало строки роботи ОСОБА_1 на посадах, які дають право на пільгову пенсію.

Так, у листах, на які послався суд у постановленому рішенні, фактично відпрацьований пільговий стаж заявника визначений у 2 роки 4 місяці 17 днів, а у листі заступника начальника управління від 14 квітня 2005 року, аркуш справи 91, такий стаж визначений у 2 роки 4 місяці 27 днів. Зазначеним обставинам суд жодної оцінки не дав.

Суд апеляційної інстанції в ухваленому рішенні зазначив, що відповідно до вимог ст..100 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) стаж роботи заявника, який давав йому право на призначення пенсії на пільгових умовах, на час звернення його за призначенням пенсії складав менше ніж 9 років, що виключало можливість призначення пенсії. Зараховуючи час військової служби ОСОБА_1 до стажу роботи за спеціальністю газівника коксохімічного виробництва, апеляційний суд зазначив, що оскільки вказаний стаж він вже мав на час набрання чинності Законом України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , то відповідно до вимог ст..100 цього Закону цей стаж повинен бути зарахованим до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Проте стаття 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , яка встановлює порядок призначення пільгових пенсій особам, які мали право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію цього Закону, визначає, що особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах:

а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством;

б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

Зазначена норма не встановлює ні необхідного стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах, ні переліку робіт, які підлягають зарахуванню до стажу, що дає право на таку пенсію, оскільки у цих питаннях є відсилочною до статей 12, 13 та 14 цього Закону.

Таким чином суд апеляційної інстанції не встановив, які саме норми права підлягають застосуванню до даних правовідносин та не застосував їх.

Крім цього, задовольняючи частково вимоги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на ту обставину, що скарга ОСОБА_1 подана та розглядалась судами як справа, що виникла з адміністративно-правових відносин, щодо яких статтею 248-5 ЦПК України 1963 (1501-06) року було встановлено, що скаргу може бути подано в суд у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів, та у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо особою не було одержано на неї письмової відповіді.

ОСОБА_1 ставив питання про поновлення судом пропущеного строку для подання скарги, проте апеляційним судом при задоволенні вимог заявника це питання вирішено не було.

Відповідно до положень ст..158 КАС України (2747-15) , судові рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови.

Частиною 2 статті 205 КАС України (2747-15) визначено, що суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову (рішення за ЦПК України 1963 (1501-06) року) або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Оскільки, змінюючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково вимоги позивача, апеляційний суд вирішив спір по суті, то він повинен був прийняти постанову, а не ухвалу суду.

Згідно з ч.3 ст.211 КАС України (2747-15) підставами касаційного оскарження є порушення судами норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1та ч.2 ст.220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а тому зазначені порушення норм процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне постановлені судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.