К-8027/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким донараховано податок на додану вартість - 23.04.2008 Прийняття

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2005 та рішення Господарського суду Волинської області від 05.11.2004

у справі № 9/97-2

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНВИТ"

до Державної податкової інспекції у м.Луцьку

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

У справі заявлено позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м.Луцьку №0002522301/1 від 29.06.2004, яким донараховано податок на прибуток у сумі 23156,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 8290,00 грн. та №0002532301/1 від 29.06.2004, яким донараховано податок на додану вартість у сумі 586 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 1293,00 грн.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 05.11.2004, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2005, позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0002522301/1 від 29.06.2004 з податку на прибуток підприємств колективної власності в сумі 10793,50 грн., у т.ч. 7196,00 грн. - основного платежу та 3597,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та № 000253301/1 від 29.06.2004 з податку на додану вартість в сумі 1815,50 грн., у т.ч. основний платіж 522,50 грн. та 1293,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій ставиться питання про скасування судових рішень в частині відмови в позові, з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідач заперечень на касаційну скаргу не надав, його представник у судовому засіданні касаційної інстанції просив в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена комплексна документальна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.05.2002 р. по 01.04.2004 р., за результатами якої складено акт №13227 від 02.06.2004 р.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишені без задоволення.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як встановлено у справі, 01.06.2003 позивачем (довіритель) укладено договір доручення з СПД - фізичною особою Ряполовою Х.С. (платником єдиного податку) (повірений), згідно з яким повірений зобов'язується здійснювати від імені та за рахунок довірителя дії, спрямовані на знаходження покупця товару довірителя, укладення та виконання договорів з покупцями.

На виконання п.7.2 договору доручення сторонами підписано акт №РП-0000007 від 18.11.2003 здачі-прийняття робіт та звіт повіреного №1 від 17.11.2003.

Однак, наявність лише акту здачі-прийняття робіт та звіту повіреного не є достатнім доказом виконання зобов'язань по договору доручення, оскільки п.7.1 договору доручення встановлено обов'язок довірителя сплатити повіреному винагороду у розмірі 5% від суми договорів, укладених довірителем з покупцями, пошук яких було здійснено повіреним.

Укладений позивачем за сприяння повіреного договір купівлі-продажу меблів з ТОВ "Компанія РЕЛ" №17/11 від 17.11.2003, за своєю природою є договором поставки, при цьому не містить істотних умов договору, а тому не є укладеним. Такі висновки підтверджується тим, що на час перевірки позивачем не вчинено жодних дій на виконання даного договору.

Враховуючи викладене, позивачем не доведено дотримання приписів п.1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при укладенні та виконанні договору доручення, оскільки сплативши після проведення перевірки винагороду повіреному і не здійснивши поставки товару по укладеному договору, позивач здійснив збиткову операцію.

Крім того, винагорода повіреного напряму залежить від суми договорів, укладених ним з покупцями товарів позивача.

Щодо віднесення позивачем до складу валових витрат вартості транспортних послуг, то судами попередніх інстанцій встановлено, що надання транспортних послуг приватними підприємцями ОСОБА_3. та ОСОБА_4. підтверджується актами виконаних робіт, оригіналами міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR) за III, IV квартал 2002 р. та І квартал 2003 р., договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, договорами оренди транспортних засобів.

Враховуючи, що завищення позивачем валових витрат в цій частині не знайшло свого підтвердження, судами правомірно визнано податкове повідомлення-рішення недійсним в частині донарахування податку на прибуток в сумі 7196 грн.

Як передбачено пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону, будь-яких витрат по сплаті податку, не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями.

Вимоги до податкової накладної встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.18 Указу Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" (857/98) .

Суди попередніх інстанцій встановивши, що надані позивачем спірні податкові накладні відповідають вимогам вищезазначених норм, крім податкової накладної №44 від 18.11.2002 р., яка до того ж на час перевірки була лише у вигляді факсової копії, дійшли вірного висновку про обґрунтованість рішення відповідача лише в частині зменшення податкового кредиту на суму 63,50 грн.

При застосування штрафних санкцій відповідачем не дотримано вимог пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у зв'язку з чим рішення в частині нарахування штрафних санкцій в сумі 1293 грн. визнано недійсним правомірно.

Доводи касаційної скарги не беруться до уваги, оскільки не спростовують фактичних обставин справи встановлених судом.

Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНВИТ" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2005 та рішення Господарського суду Волинської області від 05.11.2004 - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.