"23" квітня 2008р. №К-14124/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Карася О.В.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Меньшикова О.Я.

за участю представників:

позивача: не викликались;

відповідача: не викликались

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2005р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2006р.

у справі №23/147

за позовом Колективного підприємства "Центральний ринок"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Колективне підприємство "Центральний ринок" (далі по тексту – позивач, КП "Центральний ринок") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі по тексту – відповідач, СДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 07.04.2004р. №0000510825/0/10210 та від 09.06.2004р. №0000510825/1/15828, в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 42730,50 грн., в т.ч. 27640,00 грн. основного платежу та 15090,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2005р. у справі №23/147 (суддя Добродняк І.Ю.), яке залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2006р. (головуючий суддя – Крутовських В.І., судді Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.), позовні вимоги задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 07.04.2004р. №0000510825/0/10210 та від 09.06.2004р. №0000510825/1/15828, в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 37218,67 грн., в т.ч. 24102,17 грн. основного платежу та 13116,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

СДПІ не погоджуючись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2005р. та ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2006р. у справі №23/147 подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга СДПІ не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що СДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.04.2004р. №0000510825/0/10210 та від 09.06.2004р. №0000510825/1/15828, якими позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 42730,50 грн., в т.ч. 27640,00 грн. основного платежу та 15090,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті СДПІ на підставі акту "Про результати комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства колективного підприємства "Центральний ринок" за період з 01.10.1999р. по 29.02.2004р." від 05.04.2004р. №06-08-13-20-21/01557911 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 1863, 91 грн. з вартості товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, а саме: за податковою накладною від 17.12.2003р. №132ф5 – в сумі 1160,83 грн. (придбання цифрового фотоапарату); за податковою накладною від 26.11.2003р. №506 – в сумі 685,48 грн. (придбання бланків товарно-транспортних накладних); за податковою накладною від 02.08.2003р. №266 – в сумі 16,90 грн. (придбання будматеріалів); витрати на реконструкцію орендованих основних фондів в сумі 16690, 70 грн.; за податковою накладною від 30.10.2003р. №729 – в сумі 4930,00 грн. (проведення рекламних заходів); за податковою накладною від 24.06.2003р. № 445 – в сумі 8500,00 грн. (придбання сміттєвоза).

Крім того, Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в частині включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, оформленим з порушенням встановленого порядку (відсутня кількість (обсяг, об’єм) товару (робіт, послуг), одиниці виміру, ціна продажу без врахування податку).

Стосовно зазначеного у висновках Акту перевірки порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо придбання цифрового фотоапарату Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Згідно п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Пункт 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволені позовних вимог в частині віднесення позивачем до податкового кредиту податок на додану вартість за податковою накладною від 17.12.2003р. №132ф5 в сумі 1160,83 грн. (придбання цифрового фотоапарату), оскільки позивачем не надано належних доказів використання цифрового фотоапарату у власній господарській діяльності.

Відносно зазначеного у висновках Акту перевірки порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо придбання бланків товарно-транспортних накладних Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Посилання відповідача на невиконання позивачем вимоги на п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при придбанні позивачем бланків товарно-транспортних накладних, спростоване судами попередніх інстанцій на підставі виписки банку про придбання товарно-транспортних накладних. Крім того на підставі відомості наявності основних засобів станом на 01.10.2003р., з якої видно, що під час придбання бланків у позивача обліковувались як власні, так і орендовані транспортні засоби, суди попередніх інстанцій у своїх висновках підтвердили відношення придбаних позивачем бланків товарно-транспортних накладних до його господарської діяльності.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками судів попередній інстанцій про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат суми податку на додану вартість з вартості бланків товарно-транспортних накладних.

На підтвердження правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість у зв’язку з придбанням будівельних матеріалів судам попередніх інстанцій надана довідка про включення КП "Центральний ринок" до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України №8926, в якій одним з видів діяльності позивача вказане загальне будівництво будівель (нові роботи, роботи з заміни, реконструкції та відновлення).

Відповідно до положень п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Підпунктом 8.8.1 п. 8.8 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов’язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об’єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що не перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно п.п. 8.7.1 п.8.7. цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості відповідної групи основних фондів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.1999р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України Дніпропетровської області і КП "Центральний ринок" укладено договір оренди державного майна №12/121-Д, за яким орендодавець – Регіональне відділення Фонду державного майна України Дніпропетровської області передав, а орендар – КП "Центральний ринок" прийняв у строкове платне володіння і користування цілісний майновий комплекс державного підприємства "Центральний ринок", та пунктом 5.3 якого на орендаря покладено обов’язок своєчасно здійснювати капітальний і поточний ремонт основних фондів.

Судами попередніх інстанцій досліджено відомість наявності основних фондів станом на 01.10.2003р., якою підтверджується, що сума витрат на реконструкцію орендованих основних фондів не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів. Крім того листи регіонального відділення Фонду державного майна України Дніпропетровської області не свідчать про відсутність у позивача права відносити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту у зв’язку із здійсненням витрат на поліпшення основних фондів, що підлягають амортизації, а перелічені в Акті перевірки накладні не містять таких видів робіт як "реконструкція, преоснащення", натомість, в них зазначено "поточний ремонт критого ринку, облицювання, ролети захисні".

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість суми у розмірі 16690,70 грн.

Згідно п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що подаються (надаються) такими платниками податку.

Поряд з цим, Актом перевірки встановлено, що вартість послуг з проведення реклами не виключена відповідачем зі складу валових витрат, чим підтверджується правомірність віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у зв’язку з оплатою рекламних заходів.

Пункт 2 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України та Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2006р. №57/188/84/105 визначає, що основним функціональним обов’язком ринку як суб’єкта господарювання є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умову процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту та пропозиції.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що інформація про ціни на ринку та благоустрій ринку є рекламним заходом стосовно послуг, що надаються КП "Центральний ринок", а також, що позивачем правомірно віднесені до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у зв’язку з оплатою рекламних заходів.

Стосовно зазначеного у висновках Акту перевірки порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо придбання позивачем сміттєвоза Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору №90/СБ, укладеним з Відкритим акціонерним товариством "Київський завод комунального машинобудування "Комаш", позивачем був придбаний сміттєвоз КО-413 (податкова накладна від 24.06.2003р. №445), який введений в експлуатацію у наступному звітному періоді, а саме у вересні 2003р., а відповідно до змісту ч. 2 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми податку на додану вартість сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Стосовно зазначеного у висновках Акту перевірки порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме не зазначення в податкових накладних такого обов’язкового реквізиту, як одиниця виміру та кількість (об’єм, обсяг), Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що виходячи із змісту п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", зрозуміло, що податкова накладна не повинна обов’язково містити реквізит "одиниця виміру", а податкова накладна від 02.09.2003р. №230/8 об’єктивно не може містити такий реквізит як кількість (об’єм, обсяг), оскільки складена у зв’язку із здійсненням передплати за меблі.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не роблять ці накладні недійсними, не свідчить про їх неналежність та недопустимість як доказів. Ці накладні є підставою для висновку суду, зробленого в результаті оцінки всіх доказів у відповідності з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, про можливість ідентифікації контрагентів позивача, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення сум податку до податкового кредиту за спірними накладними.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2005р. та ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2006р. у справі №23/147 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2005р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2006р. у справі №23/147 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2005р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2006р. у справі №23/147 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.