Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Карася О.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі: Ільченко О.М.

за участю представників:

позивача: не з’явився.

відповідача: не з’явився.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя

на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.10.2004 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 04.03.2005

у справі № 6/209

за позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя

до Приватного підприємства "Вест-КС"

про визнання суми податкового зобов’язання, -

ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя звернулась з позовом, з урахуванням зави про уточнення позовних вимог, про визнання ПП "Вест-КС" суми податкового зобов’язання в розмірі 18957 грн., у т.ч. з податку на додану в сумі 8227 грн., з податку на прибуток в сумі 10730 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.10.2004, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 04.03.2005, в задоволенні позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій ставиться питання про скасування судових рішень та прийняття нового про задоволення позову, з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідач заперечень на касаційну скаргу не надав.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про дату, час та місце касаційного розгляду повідомлялись. Справу розглянуто у відповідності з вимогами ч.4 ст. 221 КАС України.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Позивачем проведена планова документальна перевірка з питань дотримання відповідачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2001 по 31.09.2003, за результатами якої складено акт №17-23/23847213 від 20.05.2004.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.05.2004 року: № 0000342302/0-4046/5004/10/23 про визначення відповідачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 8227 грн. - основний платіж та 4113,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0000332302/0/0/5001/10/23 про завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму З836 грн.; №0000292302/0-404г/5006/10/23 про визначення відповідачу податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 10730 грн. - основний платіж та 5365 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Перевірка проводилась як головного підприємства ПП "Вест-КС", так і його Мелітопольської філії.

Як встановлено у справі, 01.03.2004 начальником ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя було прийнято рішення №4 про застосування непрямих методів визначення податкових зобов’язань відповідача, у зв’язку з тим, що підтвердження розрахунків, наведених у декларації, під час документальної перевірки документами первинного бухгалтерського обліку здійснено не в повному обсязі до звичайних цін.

Перелік підстав для визначення податкових зобов’язань платника податків за непрямими методами наведено в п.4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон №2181). Методику визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 за №697 (697-2002-п) .

З метою забезпечення реалізації методу аналізу інформації про доходи та витрати платника податків, позивачем були зроблені запити щодо надання інформації про середні ціни на бензин різних марок та дизельне паливо до відповідних органів та отримані відповіді про неможливість надання даних по оптовим цінам на зазначені товари.

15.03.2004 р. начальником Мелітопольської ОДПІ прийнято рішення про застосування непрямих методів визначення податкових зобов’язань по податку на додану вартість та податку на прибуток до Мелітопольської філії "Ветс-КС", а саме, методу економічного аналізу, підставою зазначено не ведення журналу обліку нафтопродуктів за місцем здійснення підприємницької діяльності.

Як передбачено пп.4.3.2 п.4.3 ст.4 Закону №2181 за непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону.

Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Враховуючи, що в акті перевірки не зазначено відсутність яких саме документів стало підставою для застосування непрямих методів, навпаки з акту вбачається, що податковою інспекцією перевірялись первинні документи відповідача, неведення окремого обліку, а саме журналу обліку нафтопродуктів, не є підставою для проведення перевірки за непрямими методами, висновки судів про відсутність правових підстав для застосування позивачем непрямих методів при проведенні перевірки відповідача, є правильними.

Щодо визначення відповідачу податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 10730 грн., судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставне застосування позивачем непрямих методів при донарахуванні даного податкового зобов’язання та невідповідність результатів перевірки фактичним обставинам.

Як встановлено у справі, ПП "Вест-КС" та ТОВ "Елвеко" відповідно до пп.1.26 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", є пов'язаними особами.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 цього закону передбачено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг), згідно пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 цього Закону, використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

У разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, відповідно до пп.1.20.6 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", звичайною ціною вважається ціна договору.

Пп.1.20.8 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, зокрема, що обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на податковий орган.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при аналізі операцій відповідача щодо реалізації бензину ТОВ "Елвеко" податковим органом не враховані всі обставини щодо інших ідентичних операцій з реалізації бензину непов’язаним особам у тому ж періоді. Зокрема, з аналізу операцій відповідача щодо реалізації бензину ТОВ "Елвеко" та іншим непов’язаним особам випливає, що ціна реалізації бензину пов’язана з кількістю відпущеної партії товару, однак, позивачем не враховано ті обставини, що непов’язані особи придбавали бензин у відповідача за роздрібною ціною, через АЗС, що потребує додаткових витрат, які включались до вартості реалізованого товару.

Крім того, акт перевірки не містить аналізу договірних умов відповідача із пов’язаними та непов’язаними особами.

Щодо заниження відповідачем у 2001-2003 роках податкового зобов’язання з податку на додану вартість, то порядок формування податкового кредиту визначено пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

В акті перевірки позивачем зроблено висновок, що завищення відповідачем податкового кредиту підтверджується податковими накладними, даними книги придбання та продажу, таким чином даний висновок зроблений на підставі первинних документів, які були надані позивачу, досліджувались під час перевірки, та відображені в акті, а, отже, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність потреби в застосуванні непрямих методів, є правильним.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши невідповідність висновків акту перевірки фактичним обставинам справи та безпідставне застосування податковим органом при проведенні перевірки непрямих методів, дійшли вірного висновку про відсутність підстав для донарахування даного податку в сумі 8227 грн.

Доводи касаційної скарги не беруться до уваги, оскільки не спростовують фактичних обставин справи встановлених судом.

Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.10.2004 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 04.03.2005 – без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.