Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючий,

Гаманка О.I.,

Гуріна М.I.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

при секретарі Замезі Ю.I.,

з участю представника позивачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в місті Полтаві ради на ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 24 січня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в місті Полтаві ради про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а :

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд з вказаним адміністративним позовом.

Зазначала, що відповідач в порушення вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) сплатив їй одноразову компенсацію, не сплачену її померлому чоловіку позивачки як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду першої групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, та одноразову компенсацію за втрату годувальника - учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, в розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою законами України, внаслідок чого виникла заборгованість, яку просила стягнути.

Постановою Київського районного суду міста Полтави від 02 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 24 січня 2007 року, позов задоволено частково: зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в місті Полтаві ради здійснити перерахунок одноразової компенсації ОСОБА_3 як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 1 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 4 350 грн. його дружині ОСОБА_1 та здійснити перерахунок одноразової компенсації за втрату годувальника ОСОБА_1 в сумі 17400 грн. В задоволенні решти вимог - відмовлено.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що розмір компенсацій, що виплачено позивачці був нижчим, ніж встановлено законодавством, тому підлягав перерахунку.

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач просив скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове про відмову в позові.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що чоловік позивачки ОСОБА_3 був інвалідом першої групи, що пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС й у травні 2005 звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової компенсації на підставі статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Після його смерті, яка настала IНФОРМАЦIЯ_1, відповідач у серпні 2005 року сплатив одноразову компенсацію позивачці в сумі 94,94 грн., та у листопаді 2005 року компенсацію за втрату годувальника - учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в сумі 370,3 грн.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) передбачено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується інвалідам I групи в розмірах 60 мінімальних заробітних плат.

Статтею 83 Закону України "Про державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) розмір мінімальної заробітної плати встановлювався: з 01 січня 2005 року - 262 грн., з 01 квітня 2005 року - 290 грн., з 01 липня 2005 року - 310 грн., з 01 вересня 2005 року - 332 грн.

Зі змісту наведеної статті про встановлення мінімальної заробітної не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом України, а не постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) .

За таких обставин суб'єкт владних повноважень повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на момент виплати допомоги.

Рішення судів попередніх інстанції щодо зобов'язання відповідача виплатити кошти у розмірі, встановленому ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) відповідає змісту законодавства.

Судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підстав для їх скасування і ухвалення нового судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 223, 229, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в місті Полтаві ради відхилити, а ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 24 січня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.