К-32710/06 Про стягнення утриманих коштів прибуткового податку - Текст документа

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 05.10.2006р. у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України про стягнення утриманих коштів прибуткового податку,-

Встановила:

У квітні 2006 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулись до Ленінського районного суду м. Вінниці з позовом до територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України про стягнення утриманих коштів прибуткового податку за 2004-2005 роки.

В обгрунтування позову позивачі вказали, що вони працюють суддями Козятинського міськрайонного суду Вінницької області і відповідно до ст.1 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" від 10.07.95 року № 584/95 (584/95) звільнені від сплати прибуткового податку.Особливий порядок фінансування і діяльності судів с однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.

Позивачі вказали, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях зазначав, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складового конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України (254к/96-ВР) не допускається.

Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 15.06.2006р. позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Обгрунтовуючи свої висновки, суд першої інстанції послався на положення статті 11 Закону України "Про статус суддів" (2862-12) , якою визначено, що передбачені цим законом гарантії незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, не можуть бути скасовані, або знижені іншими нормативними актами України.

Як зазначено в рішеннях Конституційного Суду України від 01.12.04 року та 11.10.05 року по справах про зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. Надання суддям пільг, компенсацій і гарантій не може ставитись у залежність від бюджетного фінансування.

В зв'язку з набранням чинності з 01.01.04 року Закону України "Про податок з фізичних осіб" (889-15) , який передбачає лише соціальні пільги по сплаті вказаного податку, протягом 2004-2005 років з нарахованої позивачам заробітної плати було утримано податок з доходів фізичних осіб. В результаті справляння податку з доходів фізичних осіб, сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати вказаного податку у них стала нижчою, ніж розмір зарплати, нарахованої їм в четвертому кварталі 2003 року. Враховуючи наведене, позовні вимоги були судом задоволені.

Рішення суду було оскаржено відповідачем у апеляційному порядку. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 05.10.2006р. апеляційна скарга територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області залишена без розгляду в зв'язку з її невідповідністю вимогам ст. 186 КАС України (2747-15) .

У касаційній скарзі територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області ставиться питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, з посиланням на неправильне застосування судом норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи і було встановлено судом апеляційної інстанції, 15.06.2006р. Ленінським районним судом м. Вінниці в повному обсязі була проголошена постанова по даній справі. Представник територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області був присутній під час проголошення вищезазначеної постанови, що підтверджується даними протоколу судового засідання (а.с. 113).

Відповідно до частини 3 статті 186 КАС України (2747-15) заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. В даному випадку відповідно до ч.3 ст. 186, ч.1 ст. 103 КАС України (2747-15) , перебіг строку на подачу заяви про апеляційне оскарження вираховується з 25.06.2006року.

Заява територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області про апеляційне оскарження постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 15.06.2006р. та апеляційна скарга надійшли до суду першої інстанції 06.07.2006р., що підтверджується штампом суду ( а.с.124).

Частиною 6 ст. 186 КАС України (2747-15) встановлено, що заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до ч.9 ст. 103 КАС України (2747-15) процесуальний строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скаргу здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв'язку. В матеріалах справи немає даних про те, що заява про апеляційне оскарження була здана на пошту, або її було доставлено до суду першої інстанції будь-якими іншими засобами зв'язку.

Посилання касатора на ксерокопію картки реєстрації кореспонденції територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, як на доказ своєчасного направлення заяви про апеляційне оскарження, не може слугувати доказом належного виконання скаржником вимог закону про дотримання стороною процесуального строку. Аналіз положень частини 9 ст. 103 КАС України (2747-15) дозволяє зробити висновок, що законодавцем чітко регламентовано питання, коли процесуальний строк не вважається пропущеним.

Дані, які б підтверджували факт своєчасної здачі заяви чи скарги на пошту або передачу їх до суду першої інстанції іншими засобами зв'язку, в матеріалах справи відсутні.

Частиною 1 ст. 102 КАС України (2747-15) визначено, що пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь у справі, однак таке клопотання апелянтом не заявлялось.

Судова колегія вважає, що судом апеляційної інстанції не було порушено норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, доводи касаційної скарги є необгрунтованими, підстави для передачі справи на розгляд складу колегії суддів Вищого адміністративного суду України відсутні.

Керуючись статтями 220,220-1,230- Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -Ухвалила:

Касаційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області відхилити, а ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 05.10.2006р. залишити без змін.