Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ДПІ у Личаківському районі м. Львова на постанову Господарського суду Львівської області від 07.12.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2007 року по справі № 5/3076-19/390А за позовом ПП "АМГ-Транс" до ДПІ у Личаківському районі м. Львова та ВДК у Личаківському районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія:

Постановою Господарського суду Львівської області від 07.12.2006 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2007 року, позовні вимоги ПП "АМГ-Транс" до ДПІ у Личаківському районі м. Львова та ВДК у Личаківському районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ – задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач – ДПІ у Личаківському районі м. Львова 23.04.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.06.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у Личаківському районі м. Львова просить скасувати судові рішення та постановити нове – про відмову в задоволені позову посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

04.02.2008 року від ПП "АМГ-Транс" надійшло клопотання про відмову від позову у зв’язку з тим, що податковим органом не заперечувався факт правомірності віднесення даних сум до податкового кредиту (п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"), а тривав спір лише щодо правомірності включення даних сум до відшкодування на розрахунковий рахунок платника ( пп.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"), Приватним підприємством "АМГ-Транс" перенесено дані суми у рядок 26 податкової декларації з податку на додану вартість – "залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного податкового періоду".

28.02.2008 року від ДПІ у Личаківському районі м. Львова надійшло клопотання про скасування судових рішень та закриття провадження з тих же підстав.

Касаційна скарга ДПІ у Личаківському районі м. Львова підлягає задоволенню, судові рішення скасуванню із закриттям провадження по справі з огляду на зазначене.

Задовольняючи вимоги ПП "АМГ-Транс" про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000662300/0/16239 від 31.08.2006 року та про зобов’язання Відділення Державного казначейства у Личаківському районі м. Львова відшкодувати ПП "АМГ-Транс" суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 236518,00 грн., суди виходили з того, що позивач правомірно відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сформував податковий кредит з податку на додану вартість та заявив до відшкодування суму 236518,00 грн. і в даному випадку підприємство було платником більш як 12 місяців перед тим, як заявило до відшкодування суму податку на додану вартість за червень 2006 року.

Обґрунтовуючи свій висновок, суди попередніх інстанцій посилаються на те, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 236518 грн., заявлені позивачем відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2006 року, поданої ПП "АМГ-Транс", підтверджуються банківськими виписками, договорами, контрактами, податковими накладними, вантажно-митними деклараціями, видатковими накладними.

З такими висновками в повній мірі погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно з положеннями, закріпленими в п.п.7.7.1. п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до вимог п.п.7.7.2. п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); або залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, право на включення до податкового кредиту (п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 Закону) не дає законних підстав на проведення відшкодування, оскільки ст.7 Закону встановлено, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Крім того, задовольняючи позовні вимоги, судами попередніх інстанцій помилково не було враховано положення п.п.7.7.11 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого, не має права на отримання бюджетного відшкодування особа, яка, зокрема, була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування, та/або мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.

Згідно із визначенням, викладеним у п.п.7.8.1 п.7.8 ст.7 зазначеного Закону, податковим періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Законом, календарний квартал, з урахуванням того, що якщо особа реєструється платником податку з дня іншого, ніж перший день календарного місяця, першим податковим періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця.

Зазначені положення законодавства, чинного на момент спірних правовідносин спростовує висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання правомірною вимоги позивача та наявність у нього такого права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 236518,00 грн. за червень 2006 року.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального права, що призвели до ухвалення незаконного судового рішення, тому колегія вважає необхідним їх скасувати.

Згідно із положеннями, закріпленими в ч.ч.1, 2 ст. 219 КАС України, позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення касаційного розгляду.

У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд касаційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 112 КАС України, позивач може відмовитися від адміністративного позову повністю або частково, а відповідач – визнати адміністративний позов повністю або частково.

Згідно із ч.2 ст. 112 КАС України, про прийняття відмови від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі.

Враховуючи, що дії позивача не суперечать закону та не порушують прав та інтересів відповідача або чиїх-небудь інших суб’єктів, суд вважає за можливе прийняти таку відмову від позову.

Статтею 228 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом

З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 210, 211, 222, 228, п.2 ч.1 ст. 157, ст. 219, ст. 112 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ у Личаківському районі м. Львова задовольнити, постанову Господарського суду Львівської області від 07.12.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2007 року скасувати, прийняти відмову ПП "АМГ-Транс" від позову та закрити провадження по справі № 5/3076-19/390А за позовом ПП "АМГ-Транс" до ДПІ у Личаківському районі м. Львова та ВДК у Личаківському районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ.