К-12547/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ - 17.04.2008 Прийняття

У травні 2004р. позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 09.07.2004р. поставлено питання про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя №0000202303/0 від 12.05.2004р. на суму 6406834,00грн. та стягнути з Державного бюджету України на його користь бюджетну заборгованість з ПДВ у розмірі 5701317,00грн..

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що підприємством правомірно включено до складу валових витрат вартість послуг за користування товарним кредитом за договорами з ТОВ "Компанія "Промбізнеспроект", ТОВ "Комтек" та ТОВ "Торгбізнеспроект". Також позивач вважає правомірним нарахування на вказані послуги ПДВ підтвердженого податковими накладними та включення цих сум до податкового кредиту за відповідні періоди. Відтак, вважає безпідставними вимоги податкового органу викладені в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 30 липня 2004р. позовні вимоги ТОВ "Інтеркомплект" було задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя №0000202303/0 від 12.05.2004р. про визначення суми завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 5701317,00грн.. Судові витрати в розмірі 85,00грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу стягнуто з відповідача на користь позивача.

При вирішенні даного спору, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що згідно п.п.5.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платнику податку надано право відносити до складу валових витрат будь-які витрати пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, у зв’язку з чим позивач правомірно відніс до складу валових витрат проценти по товарному кредиту.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 17 червня 2005р. рішення суду першої інстанції було скасовано. В задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до п.п.5.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивач мав право відносити до валових витрат лише ті, що здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку. Судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що витрати, понесені з виплатою послуг по товарному кредиту не повинні відноситись до складу валових витрат підприємства, оскільки зазначена діяльність не є господарською в розумінні п.1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , оскільки вказана діяльність не містить ознаки щодо отримання доходу. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що оскільки розрахунки за вищевказаними договорами проведені векселями, тобто без фактичної сплати грошовими коштами, а пред’явлення векселів до платежу та їх сплати грошовими коштами не здійснювалось, а тому не було надмірної сплати податку до державного бюджету, що мало бути підставою для бюджетного відшкодування у випадках визначених законом.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, вказуючи на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, до суду касаційної інстанції звернувся позивач, яким у касаційній скарзі поставлено питання про скасування постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 17 червня 2005р. та залишення в силі рішення господарського суду Запорізької області від 30 липня 2004р..

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з договорами купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту: №ПБ-Т/К-04-04 від 01.04.2003р., укладеного з ТОВ "Компанія "Промбізнеспроект"; №Кт-Т/К-11-05 від 30.10.2003р., укладеного з ТОВ "Комтек", та №01/12/ТБ-ТК-3 від 01.12.2003р., укладеного з ТОВ "Торгбізнеспроект", позивач, як покупець за усіма вищевказаними договорами, придбав у згаданих контрагентів продукцію на умовах оплати протягом 1 дня з моменту отримання товару. Умови вказаних договорів передбачають, якщо покупець протягом одного дня з моменту отримання товару не розраховується, то товар продається на умовах товарного кредиту, що передбачає нарахування 3% з урахуванням ПДВ за кожний день користування послугами товарного кредиту від суми належної перерахуванню.

Податковим органом було проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Інтеркомплект" за період з 01.03.2002р. по 31.12.2003р., про що складено акт №0412303/31931192 від 07.05.2004р..

Перевіркою було встановлено, що ТОВ "Інтеркомплект" на підставі вищезазначених договорів придбано товар разом з послугами за користування товарним кредитом та реалізовано цей товар в той же день 01.04.2003р., 03.11.2003р., 03.12.2003р. без урахування понесених витрат по послугам товарного кредиту. Розрахунки за товар та послуги по товарному кредиту проведені векселями, пред’явлення векселів до платежу та їх сплати грошовими коштами не здійснювалося, а тому і не було надмірної сплати податку до державного бюджету. За таких обставин, податковий орган дійшов висновку, що витрати, понесені підприємством з виплатою послуг по товарному кредиту вважаються не використаними позивачем у власній господарській діяльності, не повинні відноситися до складу валових витрат і неправомірним є включення ПДВ за вказаними операціями до податкового кредиту.

Висновками зазначеного акту перевірки, зокрема, вказано на порушення позивачем п.1.3, п.1.8 ст.1, п.п.3.1.1, п.3.1 ст.3, п.4.1, п.4.8 ст.4, п.п.6.1.1. п.6.1 ст.6, п.п.7.2.4, п.п.7.2.8 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.7.4.3, п.7.4.4, п.7.4.5 п.7.4 ст.7, п.11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого збільшено від’ємне значення чистої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість за 2003р. на суму 5701317,00грн., в т.ч. по періодах:

- за квітень 2003р. – на суму 1998050,00грн.;

- за листопад 2003о. – на суму 1880253,00грн.;

- за грудень 2003р. – на суму 1823014,00грн..

- За висновками податкового органу позивач безпідставно відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість з придбання послуг по товарному кредиту за відсутності використання вказаних послуг в процесі здійснення власної господарської діяльності.

За наслідками проведеної перевірки було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000202303/0 від 12.05.2004р. яким встановлено виявлене завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну суму 5701317,00грн..

Суд касаційної інстанції погоджується з належним чином обґрунтованою позицією суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача права на віднесення до складу податкового кредиту витрат з процентів за право користуванням товарним кредитом, з огляду на таке.

Нарахування процентів за відстрочення кінцевого розрахунку за товар не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість у розумінні п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р., оскільки не може розглядатися як поставка товару (робіт, послуг). У даному випадку, нарахування процентів за відстрочення кінцевого розрахунку за товар не можна розглядати як плату за послугу із надання кредиту, оскільки така позиція не узгоджується з поняттям "товарного кредиту", визначення якого передбачено п.п. 1.11.2. п. 1.11 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р., за яким, товарний кредит це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передання права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Відповідно, понесені витрати з процентів за відстрочення кінцевого розрахунку за товар не підпадають під визначення "валових витрат", яке передбачене п.п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", тобто не є витратами, здійснюваними як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. При цьому, судом апеляційної інстанції було правильно враховано, що придбаний товар був відчужений за ціною без урахування процентів по товарному кредиту, тобто товар продавався на невигідних для позивача умовах, а зазначені операції були збитковими, що свідчить про здійснення витрат з процентів по відстроченню оплати за товарним кредитом не з метою використання у власній господарській діяльності.

Наведене, в свою чергу, виключає право на віднесення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) платником податку сум ПДВ у звітному періоді, оскільки за приписами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

Отже, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для його перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.