Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ДПІ в м. Славутичі Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2005 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.01.2006 року по справі № 190/12-05 за позовом ЗАТ "Єврофлекс" до ДПІ в м. Славутичі Київської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Рішенням Господарського суду Київської області від 31 травня 2005 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23 січня 2006 року, позовні вимоги ЗАТ "Єврофлекс" до ДПІ в м. Славутичі Київської області задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0002232342/0 від 25.11.2004 року про донарахування податкового зобов’язання по ПДВ в сумі 21754,05 грн.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач 16 березня 2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.10.2006 року відповідачу поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ в м. Славутичі Київської області просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без змін з огляду на наступне.

На підставі досліджених в судовому засіданні з дотриманням норм процесуального права доказів, судом було встановлено, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення № 0002232342/0 від 25.11.2004 року, яким позивачу згідно п.п. "б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та п.п.7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 21754 грн. 05 коп. (з них: основний платіж – 14503 грн. 00 коп., штрафні /фінансові/санкції – 7251 грн. 05 коп.) стали результати документальної перевірки ЗАТ "Єврофлекс" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2002 року по 31.03.2004 року, які були відображенні в акті №129/23-1-32/30951663 від 25.11.2005 року.

Зокрема, в зазначеному акті перевірки податковий орган вказує на порушення позивачем п.п.7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що виявилось у віднесенні позивачем до складу податкового кредиту суму податку у розмірі 26611 грн. 00 коп. від вартості послуг, які не відносяться до складу валових витрат (оренда офісного приміщення).

Також судами встановлено, що 06.12.2002 року між Акціонерним страховим товариством "Бусін" (орендодавець) та ЗАТ "Єврофлекс" (орендар) був укладений Договір № 16/АР оренди нежилих помешкань, згідно із пунктом 1 якого АСТ "Бусін" здало, а ЗАТ "Єврофлекс" прийнято в платне володіння і користування (оренду) нежитлові приміщення загальною робочою площею 254,8 м. розташовані в м. Києві по вул. Клименка, 23 для розміщення офісу, співробітників і служб ЗАТ "Єврофлекс".

01.02.2003 року між Акціонерним страховим товариством "Бусін" та ЗАТ "Єврофлекс" було укладено Додаткову угоду №1 до Договору № 16/АР віл 06.12.2002 року, якою внесено зміни до пункту 1.1 Договору оренди нежилих помешкань в частині площі переданих в користування нежитлових приміщень, а саме: передано в користування позивачу нежитлові приміщення загальною площею 322 м.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи недійсним податкове повід омлення-рішення, суди виходили з наступного.

Згідно із визначенням, наведеним в пункті 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарський діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного період у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 – 5.7 цієї статті.

Господарська діяльність, згідно із визначенням, закріпленим в п.1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на корчить першої особи.

Як правильно було встановлено судами попередніх інстанцій, цільове призначення орендованого позивачем приміщення закріплено в пункті 1 Договору №16/АР оренди нежилих помешкань від 06.12.2002 року, відповідно до якого майно орендується для розміщення офісу позивача, співробітників і служб ЗАТ "Єврофлекс".

При цьому, податковим органом у передбачений законодавством спосіб не було доведено використання орендованого позивачем приміщення на будь-які інші цілі, ніж ті, що передбачені Договором №16/АР оренди нежилих помешкань від 06.12.2002 року.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку, що орендоване позивачем приміщення використовувалось ним у власній господарській діяльності.

Також, судами правильно не було взято до уваги посилання відповідача на положення Закону України "Про спеціальну економічну зону "Славутич" (721-14) , оскільки зазначеним нормативним актом не врегульовано порядок віднесення підприємством сум платежів до складу валових витрат підприємства та не встановлюється інший порядок віднесення сум витрат до складу валових витрат у результаті віднесення підприємства до категорії суб’єкта спеціальної економічної зони "Славутич".

З огляду на зазначене, суд першої інстанції, з висновком якого погодилась колегія апеляційного суду, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0002232342/0 від 25.11.2004 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 21754 грн. 05 коп.(з них: основний платіж – 14503 грн. 00 коп., штрафні /фінансові/санкції – 7251 грн. 05 коп.).

Такий висновок судів попередніх інстанцій відповідає вимогам чинного законодавства та встановленим по справі обставинам і не спростовується доводами касаційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 224, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ в м. Славутичі Київської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2005 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.01.2006 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.