Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого, судді Смоковича М.I.,

суддів Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Будьоновської районної у м. Донецьку ради (далі - УПСЗН Будьоновської райради у м. Донецьку) про стягнення суми за касаційною скаргою ОСОБА_1. на ухвалу апеляційного суду Донецької області від 31 травня 2006 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2005 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до УПСЗН Будьоновської райради у м. Донецьку про стягнення невиплаченої у період 2002-2005 допомоги на оздоровлення.

Вимоги обгрунтовував тим, що, є інвалідом 2 групи та відноситься до категорії осіб, які постраждали під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідачем на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) йому виплачувалась матеріальна допомога у розмірі 26,70 грн. щорічно.

Вважає, що такий розмір допомоги визначений без урахування положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , яким передбачено виплату в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати періодично підвищувався, але відповідач при виплаті допомоги ці обставини не брав до уваги.

Просив стягнути з УПСЗН Будьоновської райради у м. Донецьку на його користь недоплачену суму з щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4378,20 грн.

Рішенням Будьоновського районного суду м. Донецька від 23 січня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1. частково задоволено.

Визнано дії УПСЗН Будьоновської райради у м. Донецьку у частині нарахування щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 рік неправомірними.

Стягнуто з УПСЗН Будьоновської райради у м. Донецьку на користь ОСОБА_1 щорічну компенсацію на оздоровлення у розмірі 93,30 грн.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 31 травня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_1. залишено без задоволення. Рішення Будьоновського районного суду м. Донецька від 23 січня 2006 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1. подав касаційну скаргу, в якій вказав на те, що апеляційним судом оскаржуване рішення у справі прийняте з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь недоплачену суму допомоги на оздоровлення відповідно до вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а отже, предметом даного спору є право особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, інваліда 2-ої групи, на одержання від держави допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.

Відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) щорічна допомога на оздоровлення виплачується, зокрема, у такому розмірі: інвалідам I і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати допомоги.

Частиною першою статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Отже, цим Законом Кабінет Міністрів України не був уповноважений зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1. та апеляційний суд, залишаючи без зміни це рішення, безпідставно посилалися на постанову Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 526 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до якої було встановлено розмір виплат на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідам 1-ої, 2-ої груп в сумі 120 грн. на рік.

Такий розмір щорічної допомоги не відповідає розміру, встановленому Законом.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) рішення повинно бути законним і обгрунтованим.

Судами попередніх інстанцій не виконані вимоги чинного процесуального законодавства, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення суду першої інстанції та апеляційного суду підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для нового розгляду.

При новому розгляді суду першої інстанції слід урахувати наведене, більш повно встановити обставини справи та в залежності від встановленого - вирішити спір. При цьому слід дотримуватись положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Будьоновського районного суду м. Донецька від 23 січня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 31 травня 2006 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1. до Управління праці та соціального захисту населення Будьоновської районної у м. Донецьку ради про стягнення суми направити до суду першої інстанції для нового розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у випадку та з підстав, передбачених статями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.