Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Бим М.Є., Гончар Л.Я., Леонтович К.Г., Матолича С.В., Чалого С.Я.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за касаційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 16 жовтня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 року у справі №7/427ад за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон-Авто-Луганськ" про стягнення штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, -

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до ТОВ "Еталон-Авто-Луганськ" про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця в 2004 році в розмірі 2645,95 грн.

Постановою господарського суду Луганської області від 16 жовтня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) встановлено для підприємств (об’єднань), установ і організацій нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

У відповідності з пунктом 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1434 (1434-2002-п) , у складі Мінпраці діє Фонд соціального захисту інвалідів.

Пунктом 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1434 (1434-2002-п) , передбачено, що одним з основних завдань Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до пунктів 3,4 та підпункту 3 пункту 5 зазначеного Положення Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами сум штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та проводити перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Судом встановлено, що відповідно до звіту товариства про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України від 29 грудня 2004 року №338 (z1671-04) , за 2004 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу – 37 осіб, фонд оплати праці штатних працівників – 97,9 тис. грн.

Фактично на підприємстві відповідача у 2004 році не було працевлаштовано жодного інваліда.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, яке не зайняте інвалідом.

Пунктами 5,10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року №314 (314-95-п) , передбачено, що підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центр зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державно службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних епітетів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Згідно ч.ч. 2 та 3 ст. 18 Закону підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертної комісії. Підприємства(об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язанні створити для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Стаття 12 Закону України "Про охорону праці" передбачає, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткові заходи безпеки праці, які відповідають специфічним особливостями цієї категорії працівників.

Тобто, відповідно до чинного законодавства обов’язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов’язком їх працевлаштувати.

Разом з тим, суди дійшли правильного висновку про те, що дана штрафна санкція, яка була застосована уповноваженим органом державної влади до суб’єкта господарювання, відповідно до ст.ст. 238, 239 ГК України є адміністративно-господарською санкцією.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, з дня отримання звіту позивач протягом шести місяців мав застосувати до відповідача штрафні санкції шляхом звернення до суду, позивач же звернувся до суду лише в серпні 2006 року.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскільки позов заявлений після закінчення вказаного строку, право на стягнення суми штрафних санкцій у позивача відсутнє.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову господарського суду Луганської області від 16 жовтня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.