Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Степашка О.І.

при секретарі судових засідань: Ликовій В.Б.,

розглянувши касаційні скарги Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова, Заступника прокурора Львівської області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2007 року

у справі № 5/2671-14/323 (А) (5/3035-2/325)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Данута-Плюс"

до 1) Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова,

2) Відділу державного казначейства у Франківському районі м. Львова

за участю Прокуратури Львівської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та зобов'язання повернути суму ПДВ в розмірі 1 401 369 грн., -

У листопаді 2004 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Данута-Плюс" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача 1 - Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова та відповідача 2 - Відділу державного казначейства у Франківському районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та зобов'язання повернути суму ПДВ в розмірі 1 401 369 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Господарського суду Львівської області від 09-20.11.2006 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Данута-Плюс" з підстав невідповідності формування позивачем податкового кредиту нормам чинного законодавства.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2007 року постанову Господарського суду Львівської області від 09-20.11.2006 року скасовано та прийнято нове рішення яким позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення рішення від 17.11.2003 року № 23-4/2475/15260, стягнуто з ВДК у Франківському районі м. Львова на користь позивача 1 401 369 грн.

Підставою для скасування постанови місцевого господарського суду суд апеляційної інстанції зазначив правомірність формування ТОВ "Данута плюс" податкового кредиту та декларування сум ПДВ до відшкодування.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції ДПІ у Франківському районі м. Львова та Прокуратура Львівської області подали касаційні скарги, в яких просять скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2007 року, як помилкову, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржники вважають її такою, що прийнята з правильним застосуванням матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що за результатами тематичної документальної перевірки ТОВ "Данута-Плюс" по питанню достовірності визначення податкового зобов'язання та податкового кредиту по податку на додану вартість за липень, серпень 2003 року, працівниками ДПІ у Франківському районі м. Львова складено акт №23-4/2475 від 17.11.2003, яким встановлено порушення п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97- ВР (далі - Закон № 168/97), за яким позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту за серпень 2003 року податок на додану вартість в розмірі 1401369,66 грн.. Внаслідок виявленого правопорушення податкового законодавства відповідачем-1 було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.11.200 за №23-4/2475/15260, яким виявлено завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1401369,68 грн..

Підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення податковий орган визначив як неправомірне віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ по податковій накладній №122 від 29.08.2003 р. за відсотки за користування послугою по товарному кредиту на загальну суму 8408217,96 грн., в тому числі ПДВ 1401369,66 грн.. Порушенням податкового законодавства податкова інспекція вважає недотримання позивачем в спірному випадку передбачених п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97 умов, а саме факту отримання продукції та факту її оплати, оскільки наданню позивачеві податкової накладної №122 від 29.08.2003 р. не передувало надання позивачу інших товарів, робіт чи послуг, ніж ті, що зазначені у попередній податковій накладній №121 від 01.08.2003 р..

Згідно із п. 4.8. Закону № 168/97 (168/97-ВР) в редакції, яка була чинна на дату існування спірних відносин, у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), які є об'єктом оподаткування, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів, випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (робіт, послуг) без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями -договірна вартість таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя. У разі коли платник податку здійснює за згодою векселедержателя зустрічну поставку товарів (робіт, послуг) замість грошового погашення суми боргу, зазначеного у векселі, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (робіт, послуг) без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя. Векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються.

Таким чином, згідно із п. 4.8. Закону № 168/97 (168/97-ВР) простий вексель №66334992-648295 номінальною вартістю 17398143 грн., який не був оплачений, тобто погашений грошовими коштами, не змінив суми податкового кредиту позивача.

Місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що продаж товарів на умовах товарного кредиту не відноситься до продажу результатів робіт чи послуг, відповідно, нараховані відсотки по товарному кредиту не носять ознак послуги, передбачених цим законом, а є лише платежем, враховуючи приписи п. п. 1.6., 1.10., 1.11.2., п. 1.31 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Позивач не збільшував за даними бухгалтерського обліку вартість товарів на суму товарного кредиту.

Враховуючи, що згідно із п. 7.5.1. зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит є або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), у той час як нараховані відсотки, згідно із п. 1.10 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями, в редакції Закону, чинній на момент здійснення спірних правовідносин), є платежем, а факт передачі векселя в рахунок погашення відсотків не можна вважати фактом оплати грошовими коштами, оскільки списання коштів з банківського рахунку позивача в рахунок оплати відсотків не відбулося, то висновки відповідача-1, викладені у акті, відповідають чинному законодавству.

Згідно із п. 7.4.1. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду. Таким чином, обов'язковою умовою виникнення у платника податків права на податковий кредит з податку на додану вартість, є сплата платником податку відповідних сум податку у звітному періоді.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно застосовано норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2007 року з підстав невідповідності її нормам матеріального права, та залишенні в силі постанови Господарського суду Львівської області від 09-20.11.2006 року.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова, Заступника прокурора Львівської області задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2007 року скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду Львівської області від 09-20.11.2006 року по справі №5/2671-14/323 (А) (5/3035-2/325).

Справу № 5/2671-14/323 (А) (5/3035-2/325) повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.