Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.І.

суддів Білуги С.В.

Гаманка О.І.

Загороднього А.Ф.

Заїки М.М.

при секретарі Лелюку О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 грудня 2003 року у справі за його позовом до управління праці та соціального захисту населення виконкому Богунської районної ради м. Житомира про стягнення невиплаченої допомоги на оздоровлення, -

У червні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до управління праці та соціального захисту населення виконкому Богунської районної ради м. Житомира про стягнення невиплаченої допомоги на оздоровлення. Посилався на те, що йому, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС 3 категорії, відповідно до вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щорічно повинні виплачувати допомогу на оздоровлення в розмірі 3-х мінімальних заробітних плат. Проте, за 2000, 2001 роки йому виплатили лише по 16 грн., а за 2002, 2003 роки кошти не виплачені взагалі і заборгованість становить 2188 грн. Незважаючи на те, що Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) має вищу юридичну силу в порівнянні з постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року (836-96-п) , виплати проведені відповідно до положень постанови. Просив задовольнити його позов.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 25 липня 2003 року позов задоволено. Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 19 грудня 2003 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 липня 2003 року змінено, зменшено розмір стягнення суми допомоги на оздоровлення з 2188 грн. до 15 грн. 70 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 грудня 2003 року, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, та залишити в силі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 липня 2003 року.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Зменшуючи розмір допомоги на оздоровлення, суд апеляційної інстанції безпідставно послався на постанову Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 року №987 "Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" (987-2000-п) , якою передбачено, що фінансування видатків Фонду здійснюється Державним казначейством в межах наявних фінансових ресурсів.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 3 групи виплачується в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

Встановлений у 1996 році постановою Кабінету Міністрів України № 836 (836-96-п) розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та законодавство щодо розміру мінімальної заробітної плати на 2000-2004 роки, а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996р. № 836 (836-96-п) , на яку помилково послався апеляційний суд.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції вірно зазначив, що вимоги позивача про стягнення невиплаченої допомоги на оздоровлення підлягають задоволенню, але всупереч вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України постановив рішення по неповно перевіреним обставинам у справі, тому воно підлягає скасуванню.

В рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій не досліджено коли саме, в які місяці виплачувалась грошова допомога, що унеможливлює визначити розмір мінімальної заробітної плати з якого необхідно виходити при встановленні розміру допомоги за кожен рік у період, зазначений у позові, тому вони підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій необхідно скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 липня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 грудня 2003 року у справі за його позовом до управління праці та соціального захисту населення виконкому Богунської районної ради м. Житомира про стягнення невиплаченої допомоги на оздоровлення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.