Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Сіроша М.В.

Суддів: Гончар Л.Я.

Васильченко Н.В.

Харченка В.В.

Шкляр Л.Т.

при секретарі: Деревенському І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці на постанову господарського суду Чернівецької області від 05 червня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2006 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцірембуд" до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці про визнання недійсними вимоги про сплату боргу та рішення про застосування фінансових санкцій, -

У квітні 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівцірембуд" звернулося до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці про визнання недійсними вимоги про сплату боргу та рішення про застосування фінансових санкцій.

Постановою господарського суду Чернівецької області від 05 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2006 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцірембуд" задоволено.

На судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій надійшла касаційна скарга управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці, в якій ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до "Перехідних положень" Конституції України (254к/96-ВР) Президенту України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) надано право видавати укази з економічних питань не врегульованих законами з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України.

Президент України видав Указ "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 року № 727/98 (727/98) (надалі Указ № 727/98), який набрав сили Закону і діє на даний час, тому, будь-які посилання на перевагу того чи іншого Закону над даним Указом є безпідставними.

Фактично і юридично з набранням чинності Указом Президента № 72 7/98 (727/98) в державі було створено дві системи загальнообов'язкового державного страхування, в т. ч. пенсійного, а саме: загальну систему, яка діє сьогодні для тих суб'єктів господарювання, які не мали підстав або не використали своє право на спрощену систему і спрощену систему - для тих хто мав підстави і обрав таку систему.

Право вибору спрощеної системи оподаткування, об'єкт оподаткування єдиного податку, строки сплати єдиного податку і порядок нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, їх розміри, види податків, зборів від сплати яких звільняється суб'єкт і інші, чітко визначені Указом Президента України № 727/98 (727/98) (зі змінами на 28.06.1999 року № 764/99). Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІУ (1058-15) (надалі Закон № 1058-ІУ (1058-15) ) регулює відносини, які виникають в загальній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, в т. ч. ст. 14 цього Закону дає перелік страхувальників, а п. 6 ч.2 ст. 17 Закону передбачає обов'язок сплати страхових внесків всіма страхувальниками, в т. ч. і тими, хто обрав спрощену систему оподаткування, оскільки вони теж є страхувальниками, сплачуючи єдиний податок.

В ч.1 ст. 19 Закону України № 1058-ІУ визначено об'єкт на який нараховуються внески.

В пп. 11.17 Інструкції № 21-1 передбачено праве страхувальників, в т. ч. які обрали особливий спосіб оподаткування (все таки визнано два способи оподаткування) на повернення або зарахування в майбутні платежі тим, хто переплатив внески в більшому розмірі. Ця норма стосується всіх страхувальників. Закон України № 1058-ІУ (1058-15) регулює загальні питання обох систем і не регулює розміру внесків.

Ст. 15 Закону № 1058-ІУ визначає, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону. Сплата відповідачем єдиного податку, який відповідно до п. 3 Указу Президента № 727/98 Держказначейством України перераховується до Пенсійного фонду України в розмірі 42% від суми єдиного податку є підтвердженням того, що відповідач є і страхувальником і платником внесків.

Спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності або загальна надається особі на її вибір, що передбачено ст. 11 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000 року № 2063 ( далі Закон № 2063).

Ст. 11 Закону № 2063 передбачено, що для суб'єктів малого підприємництва в порядку встановленому законодавством України може застосовуватися спрощена система оподаткування бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку та застосування спрощеної форми бухгалтерського обліку та звітності. Спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності може застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності на вибір суб'єкта підприємництва ( Закон № 2063 та Указ Президента в редакції 28.06.1999 року).

Указом № 727/98 (п.6) встановлено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Закон № 1058-ІУ (1058-15) передбачає серед страхувальників в т. ч. платників єдиного податку, якими вони і являються, сплачуючи єдиний податок, частина суми від якого поступає на пенсійне забезпечення.

Як вбачається з свідоцтва № 2412005972 від 20.12.2004 року позивач в 2005 році знаходиться на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності - є платником єдиного податку за ставкою 10 відсотків, а отже, керується відповідними нормативними актами, якими введено порядок сплати такого податку, зокрема, Указом Президента № 727/98, який є діючим на час розгляду справи в суді та Законом України № 2063.

За наслідками позапланової перевірки правильності обчислення, повноти нарахування та своєчасності сплати внесків (збору) на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ТОВ "Чернівцірембуд" відповідачем складено акт № 22 від 14.03.06 року, яким апелянту донараховано за квітень - грудень 2005 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України в сумі 86 773,79 грн. за ставкою 32 % з врахуванням сплаченого єдиного податку та прийнято рішення № 55 від 23.03.06 року яким застосовано до позивача фінансові санкції на суму 29243, 58 грн.

21.03.06.2006 року позивачу виставлена вимога про сплату боргу № Ю-14 8 на суму 55 926,07 грн.

Як вбачається з копії платіжних доручень, які долучено до матеріалів справи, єдиний податок за ставкою 10 % за спірний період відповідачем сплачено.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 року № 1251-ХІІ (далі Закон № 1251-ХІІ (1251-12) ) під збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до державного цільового фонду... Тому, необґрунтоване твердження, що Законом № 1058-ІУ (1058-15) зобов'язано страхувальників сплачувати внески, а не збори. Цільове призначення даних платежів не змінилося. Це є обов'язкові платежі до державного цільового фонду. А якщо спірні платежі до Пенсійного фонду не складають систему оподаткування і вони не є зборами до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку (ст. 1 Закону № 1251-ХІІ), то платник не зобов'язаний їх платити, оскільки, розмір внесків діючим законом не передбачений.

Що стосується ч.6 ст. 18 Закону № 1058-ІУ, якою передбачено, що законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування і сплати страхових внесків, то колегія суддів зазначає, що суб'єкти малого підприємництва, які обрали спрощену систему оподаткування зобов'язані виконувати нормативні акти, які є спеціальними для них. А якщо відповідач вважає, що нормативні акти, що регулюють спрощену систему оподаткування не відповідають спеціальному для них закону, то вони можуть ставити питання про внесення змін чи скасування даних нормативних актів. Одночасно з прийняттям нових норм законів, повинні бути внесені зміни до інших нормативно-правових актів, щоб не виникало колізій (невідповідності) у їх застосуванні. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.03.2005 року № 58-р "Про деякі питання спрощеної системи оподаткування" (58-2005-р) вирішено підтримати пропозицію Пенсійного фонду України, погоджену з Мінфіном та Державною податковою адміністрацією, щодо тимчасового припинення перевірок юридичних та фізичних осіб - платників єдиного та фіксованого податку щодо сплати страхових внесків на різні види загальнообов'язкового державного соціального страхування, стягнення з них заборгованості за цими платежами, яка утворилася у 2004 році - 1 кварталі 2005 року, застосування пов'язаних з цим санкцій... до остаточного законодавчого врегулювання функціонування спрощеної системи оподаткування.

Оскільки, на час виникнення спірних правовідносин не внесено змін і не прийнято Закону про спрощену систему оподаткування, тому суд першої інстанції та колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшли вірного висновку, що відсутня вина в діях позивача. Встановлені податки і внески сплачені за рахунок єдиного податку.

Оскільки судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права, то вони не можуть бути скасовані чи змінені з підстав, наведених в касаційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці залишити без задоволення, а постанову господарського суду Чернівецької області від 05 червня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2006 року - без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.