Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі: Хрущ В.Л.

за участю представника:

відповідача: Тараки С.В.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

на постанову господарського суду Одеської області від 19 січня 2006 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 березня 2006 року

у справі № 7/342-05-11590А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Данзас Одеса, ЛТД"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

У грудні 2005р. позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень СДПІ у Приморському районі м. Одеси №0011112301/0 від 13.12.2005р. та №0011122301/0 від 13.12.2005р..

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що вважає неправомірним визначення податкових зобов’язань з ПДВ на суму 428635,00грн. за відсутності порушень вимог п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6, п.п.7.1, 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та неправомірність визначення зобов’язань з податку на прибуток за відсутністю порушень підприємством п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Постановою господарського суду Одеської області від 19 січня 2006р. позовні вимоги ТОВ "Данзас Одеса, ЛТД" було задоволено в повному обсязі.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновки, викладені в Акті перевірки від 02.12.2005р. про встановлення таких порушень як: заниження податку на прибуток за 4 квартал 2003р. на 700,00грн. та заниження податку з ПДВ у розмірі 429915,00грн. – не мають правових підстав.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23 березня 2006р., рішення суду першої інстанції було скасовано та прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення СДПІ у Приморському районі м.Одеси від 13.12.2005р. №00011112301/0 про визначення податкового зобов’язання з ПДВ на суму 428635,00грн. та застосування штрафних санкцій по цьому податку у сумі 214957,50грн.; податкове повідомлення-рішення №0011122301/0 від 13.12.2005р. визнано нечинним в частині визначення податкового зобов’язання по штрафним санкціям з податку на прибуток в сумі 180,00грн..

Судове рішення другої інстанції мотивовано тим, послуги з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів за межами митного кордону позивач правомірно оподатковував за ставкою 0%, незважаючи на виключення п.п.6.2.2 п.6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" згідно із Законом України від 25.03.2005р. № 2505-IV (2505-15) "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів України". Щодо визначення штрафних санкцій з податку на прибуток, при встановленні суми основного зобов’язання з цього податку у 100,00грн., то суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач повинен сплатити його в сумі 170,00грн. а не 350,00грн. як того вимагає п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" - не більше п’ятидесяти відсотків суми основного зобов’язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою звернувся відповідач, яким поставлено питання про скасування постанови суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скаргах сторін, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом було проведено виїзну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Данзас Одеса, ЛТД" за період з 01.10.2003р. по 01.07.2005р., про що складено акт №8767/23-20/31081577 від 02.12.2005р..

Висновками зазначеного акту перевірки, зокрема, вказано на допущені позивачем порушення п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток за IV квартал 2003р. на 700,00грн., завищення податку на прибуток за І квартал 2004р. на 300,00грн., за ІІ квартал 2004р. на 300,00грн., за І-е півріччя, 9 місяців та 2004р. – на 600,00грн... Крім того, актом перевірки встановлено порушення підприємством п.1.14 ст.1, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.6.1.1 п.6.1, п.6.5 ст.6, п.7.1, п.п.7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 429915,00грн..

На підставі вказаних висновків податковим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0011112301/0 від 13.12.2005р. про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 643592,50грн. у т.ч. основний платіж – 4286350,00грн. та штрафні (фінансові) санкції – 214957,50грн.;

- №0011122301/0 від 13.12.2005р.. про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 450,00грн., в т.ч. 100,00грн. - основного платежу, та штрафні (фінансові) санкції – 350,00грн..

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2004-2005р.р. позивачем були укладені договори з нерезидентами та резидентами на транспортно-експедиційне обслуговування. Вартість транспортно-експедиційних послуг з доставки вантажів в межах митної території України оподатковувалась за ставкою 20%, а вартість вказаних послуг поза межею митної території України – за ставкою 0%.

Крім того, перевіркою встановлено, що підприємство укладало прямі договори про надання транспортно-експедиційних послуг, як з резидентами так і з нерезидентами, як на митній території та і поза її межами. Підприємство, у зв’язку з відсутністю власних потужностей, залучало до виконання вказаних договорів третіх осіб (безпосередніх експедиторів та перевізників в т.ч. нерезидента), керуючись, при цьому, вимогами, передбаченими Правилами здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів, затвердженими постановою КМ України "Про транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів" №770 від 21.09.1993р. (770-93-п) , що втратили чинність лише з 03.09.2005р. №864, згідно з постановою Кабінету Міністрів України.

Відповідно до Закону України від 25.03.2005р. №2505-IV (2505-15) "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів України" станом на 31.03.2005р. із Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) було виключено п.п.6.2.2 п.6.2 ст.6 який саме і надавав можливість застосовувати ПДВ – 0% до операцій по наданню послуг поза межами кордону України.

Під час перевірки податковим органом встановлено, що за період діяльності з 2003р. по 31.03.2005р. підприємство відображало обсяг операцій що оподатковується за ставкою 0%, посилаючись на п.п.6.2.2 п.6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість". Разом з тим, судом апеляційної інстанції було встановлено, що рахунки за надання послуг були сплачені вже 15.03.2005р. а акти виконаних робіт підписано 31.03.2005р.. Отже, факт оплати виконаних робіт стався раніше ніж було виключено норму закону що передбачала можливість застосування до вказаних операцій нульову ставку ПДВ.

Відповідно до п.п.7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Отже, складання акту виконаних робіт 31.03.2005р. після оплати вказаних робіт та здійснення їх виконання не суперечить загальним правилам ведення бухгалтерського обліку і лише констатує при пинення зобов’язань щодо виконання умов даного договору.

З урахуванням викладеного, у товариства, при наданні послуг поза межами митної території України, виникають податкові зобов’язання за ставкою ПДВ 20% - після 31.03.2005р..

Щодо твердження відповідача про неправомірність відображення позивачем у податкових деклараціях за квітень-червень 2005р. у рядку 2.2 "інші операції, що оподатковуються за нульовою ставкою" обсяги операцій з надання транспортно-експедиційних послуг по доставці вантажів за період з 31.03.2005р. по 30.06.2005р., суд касаційної інстанції вважає, що в даному випадку такі твердження не мають правових підстав, оскільки не містять посилання на докази щодо застосування підприємством саме п.6.2 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , позаяк в той час Порядок заповнення податкової декларації не передбачав вимоги надавати податковому органу пояснень у разі заповнення рядку 2.2 відносно сум, що оподатковані по нульовій ставці і вказані суми були перевиставлені з рахунків учасників транспортування вантажів.

Відповідно до положень ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих спірних рішень.

За таких обставин судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що контролюючим органом неправомірно визначено податкове зобов’язання та штрафні санкції з ПДВ.

Щодо податкового зобов’язання з податку на прибуток, визначеного позивачу за порушення п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суд касаційної інстанції погоджується з висновками та мотивуванням суду апеляційної інстанції про правомірність застосування основного зобов’язання в розмірі 100,00грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 170,00грн..

Твердження контролюючого органу про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не приймаються до уваги з огляду на те, що, не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, судом апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 березня 2006 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.