Приватний підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, ПП ОСОБА_1) звернувся до господарського суду Хмельницької області із позовною заявою до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі - відповідач, Славутська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання продовжити термін дії свідоцтва про сплату єдиного податку.

Постановою Господарського суду Хмельницької області (суддя Гладій С.В.) від 27.02.2006 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий суддя - Майор Г.І., судді: Голубєва Г.К., Горшкова Н.Ф.) від 27.06.2006р. у справі № 20/255-нА позов ПП ОСОБА_1 задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Славутської ОДПІ від 20.09.2004р., зобов'язано Славутську ОДПІ продовжити ПП ОСОБА_1 свідоцтво № 757 від 12.03.2004р. про право застосування спрощеної системи оподаткування зі сплати єдиного податку за видом діяльності "Роздрібна торгівля" по 31.12.2005р., стягнуто з Державного бюджету України державне мито у розмірі 3,40 грн.

Приймаючи вказані судові рішення, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що прийняте Славутською ОДПІ спірне податкове повідомлення рішення не відповідає вимогам Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , а тому підлягає скасуванню.

А в частині позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача продовжити дію свідоцтва про сплату єдиного податку, суди зазначили про необгрунтованість мотивів, з яких останнім було відмовлено ПП ОСОБА_1 у продовжені дії такого свідоцтва, а саме невиконання підприємцем нормативних приписів п. 3 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва (727/98) " Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку № 599 від 29.10.1999р.

Славутська ОДПІ, не погоджуючись із судовими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав порушення останніми, при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального права України, звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 20/255-нА та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

ПП ОСОБА_1 надав письмові заперечення на касаційну скаргу Славутської ОДПІ, в яких доводи останьої вважає необгунтованими з огляду на що, підстави для задоволення вказаної касаційної скарги, на думку позивача, відсутні.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне:

За результатами проведеної Славутською ОДПІ перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктом підприємницької діяльності - ОСОБА_1 складено акт перевірки №000175/137 від 18.09.2004 року.

Даною перевіркою встановлено відсутність книги обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок при реалізації підприємцем пляшкового пива, чим було порушено п.1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

На підставі акту перевірки, відповідно до п.2 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", 20.09.2004 року Славутською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000492302/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем "штрафи по ЕККА" в розмірі 340 грн.

За результатами розгляду скарги позивача на вказане податкове повідомлення-рішення рішенням Славутської ОДПІ №8169/А/23-120 від 04.10.2004 року у задоволенні скарги відмовлено, а податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а саме.

Статтею 16 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" встановлено, що планова перевірка здійснюється органами, уповноваженими законом нараховувати або стягувати податки і збори (обов'язкові платежі) з осіб, що використовують спрощену систему оподаткування згідно з пунктами 5-9 ст.9 цього Закону. Така перевірка здійснюється не частіше одного разу за наслідками звітного календарного року, але не раніше строків, визначених законодавством для подання річного податкового звіту (декларації) такими особами з такого податку.

У відповідності до ст 16 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , будь-яке податкове або адміністративне нарахування, здійснене з порушенням цього правила, вважається незаконним та не підлягає виконанню.

Як втановлено у ході розгляду справи, на момент проведення перевірки у працівника податкового органу не було відповідного посвідчення на перевірку приватного підприємця ОСОБА_1

З огляду на викладене судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками господарських судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності на момент проведення перевірки у службових осіб Славутської ОДПІ відповідного посвідчення, що надає право на проведення такої перевірки.

Крім того, судова колегія Вищого адміністративного суду України бере до уваги встановлений господарськими судами першої та апеляційної інстанцій факт, щодо безпідставності посилання відповідача на встановлення вказаних вище порушень судовим рішенням Славутського міськрайсуду від 08.11.2004 року, оскільки зазначене рішення встановлює наявність порушення позивачем 29.10.2004 року, а перевіркою Славутської ОДПІ факт порушення, що є предметом розгляду у даній справі встановлено 18.09.2004 року, (акт перевірки №000175/137 від 18.09.04р.).

Також, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій в частині висновків щодо невідповідності спірного податкового повідомлення-рішення вимогам Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , а саме пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 даного закону на підставі якої останнє прийнято, виходячи з наступного.

Як вбачається з спірного податкового повідомлення рішення та встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, нарахована останнім сума фінансових санкцій, визначена як податкове зобов'язання позивача, яке підлягає сплаті у строк, визначений у графі "Граничний строк сплати" відповідно до ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Тобто, фінансова санкція визначена Славутською ОДПІ у якості суми податкового зобов'язання позивача.

Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Цим Законом запроваджене поняття податкового повідомлення, як письмового повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом (п.1.9 ст.1 Закону).

Згідно з п.1.2 ст.1, вказаного закону України, податкового зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або держави цільових фондів суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншим законами України.

В той же час, як правильно зазначено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій і не є законом з питань оподаткування.

Отже, обов'язок платника податку сплатити суму штрафу за порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) не є податковим зобов'язанням в розумінні норм Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

З огляду на що, висновок господарських судів першої та апеляційної інстанцій про необгрунтованість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення судовою колегією Вищого адміністративного суду України визнається правомірним.

В частині визначення обгрунтованості правової позиції господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача продовжити ПП ОСОБА_1 термін дії свідоцтва про сплату єдиного податку, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла наступних висновків.

Як вбачається за змістом матеріалів справи, підставою для відмови у поновленні строку дії вказаного свідоцтва було встановлення відповідачем не виконання позивачем нормативних приписів п. 3 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку № 599 (z0752-99) від 29.10.1999р. в частині того, що обов'язковою умовою для продовження строку дії зазначеного свідоцтва є відсутність заборгованості у підприємця щодо сплати всіх податків та обов'язкових платежів, визначених ст.ст. 13- 15 Закону України "Про систему оподаткування".

Відповідач, нарахувавши позивачу, визначену у спірному податковому повідомленні-рішенні суму податкового зобов'язання та несплачену останнім називає це обставиною, що унеможливлює право позивача на продовження дії свідоцтва про сплату єдиного податку.

Однак, оскільки, судова колегія Вищого адміністративного суду України погодилась із висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо невідповідності спірного податкового повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства України, то доводи Славутської ОДПІ щодо наявності у позивача податкової заборгованості є спростованими.

Інших мотивів, які б в силу вимог законодавства України були причиною для відмови останньому у продовжені дії свідоцтва про сплату єдиного податку відповідачем наведено не було.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі № 20/255-НА господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга Славутської ОДПІ підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду Хмельницької області від 27.02.2006р. та ухвала Житомирського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 року у справі № 20/255-нА - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221-1 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Хмельницької області від 27.02.2006р. та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 року у справі № 20/255-нА - залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Хмельницької області від 27.02.2006р. та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 року у справі № 20/255-нА - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.