Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві

на постанову господарського суду Полтавської області від 05 липня 2006 року

та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2006 року

у справі № 3/62

за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз"

до Державної податкової інспекції у місті Полтаві

про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення, -

У травні 2006 року ВАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" звернулось до суду з позовом до ДПІ у м. Полтаві про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення № 0000371504/5078/21-065 від 19 квітня 2006 року.

Постановою господарського суду Полтавської області від 05 липня 2006 року позов задоволено.

Визнано недійсним податкове повідомлення – рішення ДПІ у м. Полтаві № 0000371504/5078/21-065 від 19 квітня 2006 року.

Стягнуто з Державного бюджет України на користь ВАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" 203, 00 грн. судових витрат.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2006 року постанову господарського суду Полтавської області від 05 липня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Полтаві, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду Полтавської області від 05 липня 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2006 року, постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Полтаві провела перевірку ВАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" з питання своєчасності сплати узгодженого податкового зобов’язання по податку на додану вартість по податкових деклараціях за жовтень, листопад, грудень 2005 року, січень 2006 року, за результатами якої було складено акт № 37/21-053 від 07 квітня 2006 року.

Перевіркою було встановлено, що позивач в порушення підпункту 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" сплатив суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість по податковій декларацій за грудень 2005 року в розмірі 219266, 43 грн. із затримкою від 38 до 53 днів.

19 квітня 2006 року ДПІ у м. Полтаві на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення – рішення № 0000371504/5078/21-065, яким на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за затримку на 53 календарні дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання в розмірі 219266, 43 грн. ВАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" зобов’язано сплатити штраф в розмірі 20 % в сумі 43853, 28 грн.

Крім того, судами було встановлено, що 20 січня 2006 року позивачем було подано декларацію з податку на додану вартість в електронному режимі за грудень 2005 року до ДПІ у м. Полтаві, в якій була визначена сума узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1019267, 00 грн.

27 січня 2006 року позивач платіжним дорученням № 15069 перерахував 1119000, грн. в рахунок погашення узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідачем не було доведено факту наявності у позивача податкового боргу.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем було сплачено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість, зазначену в податковій декларації за грудень 2005 року, в межах строку, передбаченого підпунктом 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Враховуючи те, що відповідачем відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не був доведений факт наявності у позивача податкового боргу на момент погашення ним узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" спірним податковим повідомленням – рішенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Полтаві підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Полтавської області від 05 липня 2006 року та ухвала Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2006 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві залишити без задоволення, а постанову господарського суду Полтавської області від 05 липня 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.