колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.I., Кобилянського М.Г., Федорова М.О.,

розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Жовківському районі Львівської області про визнання дій неправомірними та виплату пенсії відповідно до вимог Конституції України (254к/96-ВР) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 березня 2005 року,

в с т а н о в и л а:

В серпні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у Жовківському районі Львівської області про визнання дій неправомірними та виплату пенсії відповідно до вимог Конституції України (254к/96-ВР) . Зазначає, що з 1982 року перебуває на утриманні держави, як інвалід війни в Афганістані. Розмір встановленої йому пенсії становить 284 грн. Вважає, що такий розмір пенсії суперечить положенням ч. 3 ст. 46 Конституції України (254к/96-ВР) , яка передбачає, що пенсії, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом, який на 2004 рік становить 365 грн. на одну непрацездатну особу з розрахунку на один місяць. Просив зобов"язати управління Пенсійного фонду України у Жовківському районі призначити йому пенсію з врахуванням прожиткового мінімуму та виплатити йому заборгованість по пенсії за 2003-2004 роки в розмірі 1171 грн.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 30 грудня 2004 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21 березня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 грудня 2004 року залишено без змін.

Вказуючи на допущені, на його думку, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, скаржник просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що позивачу ОСОБА_1 призначена пенсія як учаснику війни в Афганістані, інваліду третьої групи строкової служби, яку він отримує відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ" від 9 квітня 1992 (2262-12) року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що пенсія, яку одержував позивач за спірний період, не була нижчою за розмір, встановлений законодавством України та пенсія обчислювалась у відповідності з вимогами Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ" (2262-12) .

Апеляційний суд обгрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції, вказавши, що посилання позивача на те, що призначена йому пенсія не відповідає вимогам Конституції України (254к/96-ВР) не може бути враховано, оскільки Конституцією України (254к/96-ВР) визначені загальні засади соціального захисту населення, а розмір пенсій та порядок їх призначення, регулюються спеціальними Законами, які, як було встановлено судом, при призначенні йому пенсії порушені не були.

Крім цього, частина 3 статті 46 Конституції України (254к/96-ВР) , на яку посилається позивач, дійсно передбачає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Проте зазначену норму Конституції України (254к/96-ВР) слід розуміти так, що рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, мають забезпечувати не лише розмір пенсії, але і інші види соціальних виплат та допомоги у їх сукупності.

Статтею 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ" від 9 квітня 1992 року (2262-12) , в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, було встановлено, що мінімальні розміри пенсій по інвалідності встановлюються інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби III групи - двох мінімальних пенсій за віком.

Частиною 3 статті 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , чинної на час існування спірних правовідносин до 1 січня 2004 року, передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості. Тобто розмір мінімальної пенсії був визначений не від величини прожиткового мінімуму, а від інших критеріїв. Зазначена норма не була визнана Конституційним Судом України такою, що не відповідає положенням ст..46 Конституції України (254к/96-ВР) .

Частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Проте визначений цим Законом мінімальний розмір пенсій застосовується лише для обчислення пенсій, призначених за цим Законом.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" від 4 квітня 2006 року N 3591-IV (3591-15) преамбулу Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ" (2262-12) було доповнено частиною третьою про те, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Тобто лише з набрання чинності цим Законом (29 квітня 2006 року) пенсії військовослужбовцям обчислюються, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч.3 ст.210 КАС України (2747-15) підставами касаційного оскарження є порушення судами норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст.210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 грудня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 березня 2005 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст..237 КАС України (2747-15) .