Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.

Суддів - Бим М.Є., Гордійчук М.П., Чалого С.Я., Шкляр Л.Т.

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу ВАТ "Крижопільська автоколона" на постанову господарського суду Вінницької області від 19.06.2006р. та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 09.11.2006р. у справі за позовом Прокурора Крижопільського району в інтересах УПФУ у Крижопільському районі до ВАТ "Крижопільська автоколона" про стягнення штрафних санкцій, -

Доповідач Фадєєва Н.М.

Прокурор Крижопільського району Вінницької області звернувся з позовом в інтересах держави в особі УПФУ у Крижопільському районі Вінницької області до ВАТ " Крижопільська автоколона" про стягнення 11888 грн. 73 коп. заборгованості зі сплати страхових внесків, штрафу та пені, що утворилась з січня 2002р. по лютий 2006р.

Постановою господарського суду Вінницької області від 19.06.2006р. частково задоволені позовні вимоги.

Ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 09.11.2006р. апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова господарського суду Вінницької області від 19.06.2006р. – без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, ВАТ "Крижопільська автоколона" звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, згідно звітних документів відповідача за період з січня 2002 р. по лютий 2005 з урахуванням часткової сплати у відповідача виникла заборгованість зі сплати страхових внесків в сумі 456,76 грн. В зв'язку з несвоєчасним погашенням зобов'язань сплати страхових внесків органом ПФУ прийнято рішення № 110 від 19.08.2005 р. та І 208 від 26.09.2005 р. про застосування штрафних санкцій у розмірі 5140,34 грн. нарахування пені в сумі 6291,63 грн. Ці рішення відповідач отримав, у встановленої порядку не оскаржив.

Наведене стверджується звітними документами відповідача, рішеннями про застосування штрафних санкцій та нарахування пені з доказами вручення відповідачу, виписками банку про надходження коштів на погашення заборгованості відповідача.

На сплату боргу зі сплати страхових внесків відповідачеві відповідно до ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" надіслано вимогу № Ю-118 від 25.02.2005 р., що стверджується копією вимоги з поштовим повідомленням про вручення її відповідачу.

Перевіривши дану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Недоїмка по сплаті внесків виникла в зв'язку з невиконанням відповідачем вимог Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) про плату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці та Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі - Закон № 1058 (1058-15) ) про невиплату у встановлені строки внесків до ПФУ.

Штрафні санкції застосовано та пеню нараховано відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 106 вимог Закону № 1058 за порушення строків сплати страхових внесків до Пенсійного Фонду України.

З 01.01.2004 р. набрав чинності Закон України від 09.07.2003 р. № 1058-ІУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , яким зокрема запроваджено механізм справляння страхових внесків, до яких, виходячи із змісту ст. 1 цього Закону, відносяться платежі, несплачені відповідно до законодавства, що діяло раніше.

Відповідно до ст. 106 Закону № 1058 суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеною до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. Таку вимогу відповідач отримав.

Відповідно до ч. 13 ст. 106 Закону № 1058 суми пені та штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, підлягають сплаті страхувальником, банком чи організацією, яка здійснює виплату і доставку пенсій, протягом десяти робочих днів з дня одержання відповідного рішення. При цьому в цей же строк страхувальник, банк чи організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій, має право оскаржити зазначене рішення до вищого органу Пенсійного фонду або в судовому порядку з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це відповідного виконавчого органу Пенсійного фонду, яким прийнято це рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, ні вимогу, ні рішення органу ПФУ відповідач не оскаржив.

Разом з тим, при нарахуванні пені позивач припустився помилки, виходячи при її нарахуванні не з дня надходження коштів в погашення боргу відповідача в сумах 10412,5 грн. (надійшла 30.12.2004 р., зарахована -31.01.2005 р.), 526,48 грн. (надійшла 15.06.2005 р., зарахована -18.07.2005 р.).

Відповідно до п. 11.17 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою ПФ України від 19.12.2003 р. № 21-1 (зі змінами, внесеними Постановою ПФУ від 05.04.2004 р. № 5-1 (z0514-04) ) суми надміру сплачених чи помилково сплачених страхових внесків та інших платежів повертаються страхувальникам або за їх згодою зараховуються в рахунок майбутніх платежів страхових внесків. Такі дії позивачем не вчинені, а відтак зарахування цих коштів пізніше їх надходження з нарахуванням пені за цей період суд першої інстанції правомірно визнав помилковим і не приймав рішення позивача № 208 від 26.09.2005 р. в частині нарахування пені на загальну суму 313,28 грн.

На думку суддів колегії судом вірно взято до уваги, що сума 10412,5 грн. не на той рахунок відповідача надійшла від виконавчої служби, якою реалізовано майно відповідача. Помилковість нарахування цієї пені стверджується також наданими позивачем розрахунками пені.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду, що доводи відповідача, щодо того, що до стягнення пред'явлена заборгованість, яка виникла у 1997-1999 роках і підлягає списанню відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) не приймаються судом, оскільки до функцій суду не відноситься списання належних сплаті до ПФУ платежів, крім того ці доводи не підтверджені документально.

Доводи відповідача про безпідставність застосування до нього фінансових санкцій не є переконливими, оскільки не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, виходячи із наступного.

Розмір, порядок та строки для застосування фінансових санкцій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) згідно преамбули якого він визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно ч.15 ст.106 вказаного Закону строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Пунктом. 15 Прикінцевих положень цього Закону визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, про задоволення позовних вимог управління ПФУ у Крижопільському районі.

Доводи скаржника спростовуються вищезазначеним, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ВАТ "Крижопільська автоколона" залишити без задоволення, а постанову господарського суду Вінницької області від 19.06.2006р. та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 09.11.2006р. - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.