Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.I., Костенка М.I., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ПП "Аграф" на рішення Господарського суду м. Києва від 21.12.2004 року по справі № 29/449 за позовом ДПI у Оболонському районі м. Києва до ТОВ "Дан" та ПП "Аграф" про визнання недійсною угоди.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.12.2004 року позовні вимоги ДПI у Оболонському районі м. Києва до ТОВ "Дан" та ПП "Аграф" про визнання недійсною угоди - задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ПП "Аграф" 06.06.2005 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, який своєю ухвалою від 21.06.2005 року поновив відповідачу строк на касаційне оскарження судових рішень та ухвалою від 03.11.2005 року на підставі розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) направив її до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.02.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ПП "Аграф" просить скасувати судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, а саме, господарський суд в порушення вимог ст.ст.4-2, 4-3, 77 ГПК України (1798-12) не повідомив відповідача про день та час розгляду справи та розглянув справу у відсутність представника ПП "Аграф". Про постановлене по справі рішення відповідач дізнався лише після відкриття виконавчого провадження та арешту його рахунків 25.04.2005 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішенням Господарського суду м. Києва від 21.12.2004 року скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з врахуванням наступного.

Судом встановлено, що між відповідачами укладений договір № 2911/2002 від 29.11.2002 року, за умовами якого ПП "Аграф" придбав у ТОВ "Дан" товар на загальну суму 156109,18 грн.

Виконання угоди обома сторонами договору підтверджується накладною № 7 від 16.01.2003 року; накладною № 64 від 2.12.2002 року; накладною № 66 від 02.12.2002 року; податковою накладною № 61 від 02.12.2002 року; податковою накладною № 5 від 16.01.2003 року; платіжним дорученням № 23 від 17.01.2003 року; платіжним дорученням № 22 від 17.01.2003 року; платіжним дорученням № 26 від 21.01.2003 року якими кошти за отриманий товар ПП "Аграф" перерахувало ТОВ "Дан".

Як на підставу визнання недійсної угоди, укладеної між відповідачами, позивач - ДПI у Оболонському районі м. Києва посилається на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 p. по справі №2-1390, яким визнані недійсними установчі документи ТОВ "Дан" з моменту передачі прав власності на підприємство та свідоцтво платника ПДВ з дати видачі.

За наведених обставин суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, встановивши наявність умислу з боку ТОВ "Дан".

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, рішення від 21.12.2004 року було винесено Господарським судом м. Києва у відсутність відповідачів, зокрема, представника ПП "Аграф", належним чином не повідомленого про день і час розгляду справи.

Як зазначає відповідач в обгрунтуваннях касаційної скарги, місцезнаходженням ПП "Аграф" є офіс 54 по вулиці Межигірській 82-а в місті Києві. За зазначеною адресою знаходиться адміністрація підприємства.

Офісне приміщення 54 по вулиці Межигірській 82-а в місті Києві передано ПП "Аграф" для проведення господарської діяльності на підставі договору оренди основних фондів № 108 від 20.11.2001 року та додаткової угоди до нього за № 2 від 14.06.2004 року.

Зазначені обставини були відомі позивачеві, оскільки податковим органом був зроблений запит від 24.02.2004 р. № 97/32-10/1 за адресою місцезнаходження скаржника: 04080, вул. Межигірська, 82-а, офіс 54.

За таких обставин, рішення суду не можна вважати законним.

При новому розгляді справи суду до того ж необхідно врахувати наступне.

Позивач, ДПI у Оболонському районі м. Києва, звернувся в суд 17.09.2004 року з позовом про визнання угоди недійсною на підставі ст.49 ЦК УРСР (1540-06) .

У статті 49 ЦК УРСР (1540-06) , яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону.

З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) , ст.228 якого передбачає, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (436-15) , який набрав чинність з 01.01.2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В той же час, органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) , можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Враховуючи наведене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинність 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) .

Такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) .

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним передбачається статтею 208 Господарського кодексу України (436-15) , який набрав чинності 01.01.2004 року.

Разом з тим, санкції, передбачені ст.208 Господарського кодексу України (436-15) є конфіскаційними, вони застосовуються до сторін з урахуванням вимог ст.250 цього кодексу.

Таким чином питання щодо застосування до спірних правовідносин ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України (436-15) вирішується з враховуванням положення ст.58 Конституції, відповідно до якої, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Враховуючи наведене та відповідно до п.4 ч.3 ст.227 КАС України (2747-15) , судові рішення обов'язково скасовуються з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, п.4 ч.3 ст.227, 231 та ч.5 ст.254 КАС України (2747-15) , колегія -УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ПП "Аграф" задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 21.12.2004 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.