Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Ліпського Д.В. – головуючий,

Амєліна С.Є. – суддя-доповідач,

Гаманка О.І.,

Федорова М.О.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2006 року в справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі до закритого акціонерного товариства виробниче об’єднання "Одеський консервний завод", приватного підприємства "Енергетик" про визнання нечинним договору,

У березні 2006 року Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Одесі звернулася в суд з вказаним адміністративним позовом.

Просила на підставі статті 49 Цивільного кодексу УРСР визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03 жовтня 2003 року, укладений між ПП "Енергетик" та ЗАТ ВО "Одеський консервний завод", оскільки вважала, що його укладено з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Постановою Господарського суду Одеської області від 23 травня 2006 року позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано та в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати судове рішення та постановити нове про задоволення позову.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу суперечить інтересами держави і суспільства, оскільки укладений з метою приховування юридичною особою доходів від оподаткування, що підтверджується визнанням нечинними установчих документів ПП "Енергетик" рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 березня 2004 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові апеляційний суд виходив з того, що відсутні докази укладання договору з метою, що завідомо суперечили інтересам держави і суспільства.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 жовтня 2003 року між ПП "Енергетик" (продавець) та ЗАТ ВО "Одеський консервний завод" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким продавець зобов’язався поставити та передати у власність покупця товар насіння соняшнику, а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

ЗАТ ВО "Одеський консервний завод" за отриманий товар сплачено 786 163,95 грн., крім того до державного бюджету України сплачено податок на додану вартість в сумі 157 232,79 грн., на сплачену суму сформовано податковий кредит з податку на додану вартість на суму 131027 грн.

Придбаний товар був перероблений в загальній кількості 665,664 тон, вироблена з нього продукція реалізована, на суму реалізованої продукції нараховані та сплачені податки та обов’язкові платежі.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 березня 2004 року, яке вступило в законну силу, статутні документи ПП "Енергетик" та свідоцтво № 21835520 від 29 листопада 2002 року про реєстрацію ПП "Енергетик" платником податку на додану вартість визнані недійсними з моменту реєстрації, скасовано державну реєстрацію ПП "Енергетик".

Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу Української РСР, яка регулювала питання недійсності угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Наявність умислу не може бути підтверджено лише рішенням суду про визнання установчих документів однієї зі сторін договору недійсними та скасування її державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягнув за собою недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України від 15 травня 2003 року "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" в разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру і були внесені до нього, є недостовірними, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у випадку, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості недостовірні.

Суб’єкт владних повноважень не надав доказів, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, суперечною інтересам соціалістичної держави та суспільства.

Крім того, суд першої інстанції на момент ухвалення рішень у справі не мав правових підстав для застосування статті 49 Цивільного кодексу УРСР.

1 січня 2004 року згідно з пунктами 1 та 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність.

Чинним Цивільним кодексом України (435-15) не передбачено таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, встановлених статтею 49 Цивільного кодексу УРСР, а також відповідальності (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції – стягнення в дохід держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (стаття 228 ЦК України), не є адміністративно-правова конфіскація.

Згідно з частиною 2 статті 5 ЦК України кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Отже, застосування судом першої інстанції при вирішенні спору публічно-правових санкцій, встановлених законом, чинним на момент укладення угоди, але положення якого відсутні у ЦК України (435-15) на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Натомість суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові через недоведеність умислу, суперечного інтересам держави і суспільства, на час укладання спірного договору в діях його учасників, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, тому передбачених статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття обставин.