Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів - Смоковича М.I.

Весельської Т.Ф.

Горбатюка С.А.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В. (суддя - доповідач)

провівши письмове провадження адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Управління пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області

про стягнення невиплачених коштів

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2006 року,-

В С Т А Н О В И ЛА :

У липні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області про стягнення заборгованості по виплатах, які передбачені ст.ст. 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , посилаючись на те, що відповідач порушив вимоги Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) і не проводив виплати, які повинні були виплачуватися нарахування до пенсії, як непрацюючій та проживаючій в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі 2-х мінімальних заробітних плат, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров"ю в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 17 лютого 2006 року задоволено позов.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2006 року апеляційну скаргу відповідача було задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Постанова Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2006 року підлягає скасуванню. Постанова Овруцького районного суду Житомирської області від 17 лютого 2006 року - залишенню без змін.

Судами встановлено, що позивачка є потерпілою внаслідок аварії на ЧАЕС 3 категорії та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , постійно проживає в м. Овруч, на території гарантованого добровільного відселення. Отримує на підставі ст. 37,51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) відповідні кошти, розмір яких встановлений Постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) .

Згідно зі ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, проводиться доплата у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.

Відповідно до ст.51 зазначеного вище Закону громадянам, які віднесені до 3 категорії, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при нарахуванні позивачу виплат відповідач виходив з положень ст. 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок Державного бюджету та Постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) , якою встановлені розміри виплат, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України.

Однак, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки він грунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зміст законів України, якими встановлюються розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру виплати додаткової пенсії з метою реалізації норми ст. 37, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Тому, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме статті 37, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а не Постанова КМ України № 836 (836-96-п) .

Оскільки судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права та помилково скасовано рішення суду першої інстанції, то рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 226, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2006 року скасувати, а постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 17 лютого 2006 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.237 КАС України (2747-15) .