К-25018/06 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень (ПДВ) - 21.02.2008 Прийняття

Постановою господарського суду Львівської області від 20.01.2006 р. позов задоволено частково: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові від 29.06.2005 р. № 1182320/3/11048 в частині податкового зобов’язання із штрафних санкцій у сумі 83474,50 грн. за платежем з податку на додану вартість, накладених на ВАТ "Львівський завод "Автонавантажувач"" на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17. 1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"; від 29.06.2005 р. № 502320/3/11043 про визначення позивачу податкового зобов’язання із штрафних санкцій за платежем з податку на додану вартість у сумі 83020,00 грн., накладених на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 цього Закону.

В позові про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові від 29.06.2005 р. № 1182320/3/11048 в частині податкового зобов’язання за платежем з податку на додану вартість у сумі 166949,00 грн. відмовлено.

Постанова суду першої інстанції вмотивована висновком про порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок не оподаткування операцій з продажу ТОВ "Пульс" та ТОВ "Автосервіс" основних засобів / будівель / вартістю 318200,00 грн. та 512000,00 грн. відповідно в січні 2004 року та в грудні 2003 року та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 цього Закону внаслідок включення до податкового кредиту в податкових деклараціях з податку на додану вартість за липень 2002 року – лютий 2003 року податку в загальній сумі 909,00 грн. у зв’язку з придбанням послуг водовідведення та водопостачання у ЛМКП "Львівводоканал", які не використовувались позивачем у власній господарській діяльності.

Що ж до сум податкових зобов’язань із штрафних санкцій, накладених на позивача за порушення податкового законодавства, у зв’язку з яким позивачу було донараховано податок у сумі 166949,00 грн., то їх визначення контролюючим органом визнано судом неправомірним з огляду на те, що ухвалою арбітражного суду Львівської області від 29.05.2001 р. порушено провадження у справі про визнання позивача банкрутом, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру санації, продовжену до 27.12.2005 р., та з посиланням на ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.06.2006 р. постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові від 29.06.2005 р. № 1182320/3/11048 в частині визначення податкового зобов’язання в сумі 166040,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 83474,50 грн.; від 29.06.2005 р. № 502320/3/11043.

Постанова вмотивована тим, що ДПІ безпідставно визначила позивачу податкові зобов’язання в сумі 166040,00 грн. з вартості часток в статутних фондах ТОВ "Пульс" та ТОВ "Автосервіс", повернутих позивачу у зв’язку із виходу із складу учасників цих товариств, оскільки операція з виплати вартості частини майна товариства з обмеженою відповідальністю при виході із складу його учасників не є операцією з продажу, яка відповідно до пункту 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" є об’єктом оподаткування. Суд апеляційної інстанції виходив також з того, що відповідно до пункту 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до позивача не можуть бути застосовані штрафні санкції під час дії введеного судом мораторію на задоволення вимог кредиторів в процедурі санації.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Львові просить скасувати постанови судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цілому, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій підпункту 3.1.1 пункту 3.1, підпункту 3.2.8 пункту 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", частини 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення, як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для донарахування позивачу суми податкового зобов’язання за платежем з податку на додану вартість згідно спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті про результати документальної перевірки від 19.11.2004 р. № 133/23-2/05808758, про заниження ВАТ "Львівський завод "Автонавантажувач" суми податкових зобов’язань за грудень 2003 року на 102400,00 грн. та за січень 2004 року на 63640,00 грн. внаслідок не оподаткування операцій з продажу часток в статутному капіталі ТОВ "Автосервіс" вартістю 512000,00 грн. та ТОВ "Пульс" вартістю 318200,00 грн., а також внаслідок завищення податкового кредиту, задекларованого за липень-грудень 2002 року, січень, лютий 2003 року, на загальну суму 909,00 грн. за рахунок включення сум податку на додану вартість у зв’язку з придбанням у ЛМКП "Львівводоканал" послуг з водопостачання та водовідведення на об’єкти, які не використовуються позивачем у власній господарській діяльності, що виключає віднесення вартості таких послуг до валових витрат.

Згідно з частиною 1 ст. 144 ЦК України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників.

Відповідно до частини 1 ст. 147 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку / її частину / в статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Частина 4 цієї статті передбачає можливість придбання частки / її частини / учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю.

Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції Закону України від 16.01.2003 р. № 469-ІУ (469-15) об’єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів / робіт, послуг / на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договором оренди / лізингу / та операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику / кредитору / для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

За визначенням пункту 1.4 ст. 1 цього Закону продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або надання майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Продаж послуг (робіт) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг (робіт). Продаж послуг (результатів робіт), зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), продаж, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової,власності.

Відповідно до пункту 1.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах / пункт 1.8 цієї статті /.

Наведені визначення в силу пункту 1.11 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" вживаються і для цілей цього Закону.

За своїм змістом продаж частки / її частини / учасником товариства з обмеженою відповідальністю є продажем корпоративних прав.

Відмінність операції з продажу корпоративних прав від операцій з продажу товарів та з продажу послуг / робіт / для цілей оподаткування означає, що ці операції не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Підтвердженням цього слугує і та обставина, що Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-ІУ (2505-15) підпункт 3.2.1 пункту 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" викладений в новій редакції, згідно якої наряду з операціями з випуску / емісії /, розміщенням у будь-які форми управління та продажу / погашення, викупу /, обміну цінних паперів не є об’єктом оподаткування операції з розміщення у будь-які форми управління та продажу, обміну корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах.

У такий спосіб законодавець усунув прогалину в законодавчому закріпленні винятку операцій з продажу корпоративних прав з об’єкту оподаткування податком на додану вартість.

З огляду на зазначене висновок суду апеляційної інстанції про безпідставне донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 166040,00 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 83020,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 29.06.2005 р. № 1182320/3/11048, а також про безпідставне застосування штрафних санкцій у сумі 83020,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 29.06.2005 р. № 532320/3/11043 є правильним безвідносно до мотивів такого висновку.

Дійшовши висновку про правомірне зменшення контролюючим органом податкового кредиту, задекларованого позивачем за липень-грудень 2002 року, січень, лютий 2003 року, на 909,00 грн. та донарахування у зв’язку з цим податкових зобов’язань на цю ж суму, суд апеляційної інстанції разом з тим в порушення підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", пункту 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" безпідставно визнав незаконним застосування до позивача штрафних санкцій за порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у сумі 474,50 грн. /50% від донарахованої суми податкового зобов’язання/, оскільки введений ухвалою господарського суду Львівської області від 29.05.2001 р. у справі про визнання ВАТ "Львівський завод "Автонавантажувач" мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов’язання позивача, в тому числі щодо сплати податків, зборів / обов’язкових платежів /, які виникли до порушення справи про банкрутство та введення мораторію.

Такий висновок випливає із змісту абзацу 24 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України від 07.03.2002 р. № 3088-ІІІ (3088-14) , згідно якого мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником всіх вимог кредиторів за зобов'язаннями, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, включаючи вимоги за зобов'язаннями, що виникли після порушення справи, але згідно з цим Законом віднесені до вимог конкурсних кредиторів, а також зупинення будь-яких заходів, спрямованих на забезпечення примусового виконання таких вимог.

З урахуванням цього припис пункту 4 ст.12 зазначеного Закону щодо не нарахування неустойки (штрафу, пені), не застосування інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) під час дії мораторію, що є заходами на забезпечення примусового виконання кредиторських вимог, стосується вимог кредиторів, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство.

А відтак постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 225 КАС України підлягає зміні в частині задоволених позовних вимог, які стосуються штрафних санкцій, накладених на позивача згідно податкового повідомлення-рішення від 29.06.2005 р. № 1182320/3/11048.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Львові задовольнити частково; постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.06.2006 р. змінити; визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Львові від 29.06.2005 р. № 1182320/3/11048 в частині визначення ВАТ "Львівський завод "Автонавантажувач" податкового зобов’язання за платежем з податку на додану вартість у сумі 249060,00 грн., в тому числі 166040,00 грн. – основний платіж та 83020,00 грн. – штрафні санкції.