К-23315/06 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - 21.02.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.10.2004 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2005 р., позов ЗАТ "Оболонь" до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 13.11.2003 р. № 0001041602/0, від 10.12.2003 р. № 0001041602/1, від 18.02.2004 р. № 0001041602/2, від 23.04.2004 р. № 0001041602/3 про визначення ЗАТ "Оболонь" податкового зобов’язання за платежем з пені, нарахованої на підставі ст.ст. 2, 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", в сумі 4805492,66 грн. задоволено частково: зазначені податкові повідомлення-рішення визнані недійсними в частині визначення вказаної суми пені сумою податкового зобов’язання.

В задоволенні позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судові рішення вмотивовані посиланням на встановлений в судовому процесі факт здійснення поставок за контрактами від 10.01.2003 р. № 74.1001/03-SL, від 28.03.2003 р. № 74.0502/03-ZKT, укладеними позивачем із фірмою "А.Ziemann GmbH" / ФРН /, за контрактом від 14.03.2003 р. № 427/12/03, укладеним позивачем із фірмою "KHS Mashinen-und Anlagenbau AG" / ФРН /, за контрактом від 15.05.2003 р. № 3333, укладеним із ЗАТ "Торговий дім "ТМК" / Російська Федерація/, та контрактом від 22.05.2002 р. № 2205.02, укладеним з фірмою "Primulator SP Z.O.O" /Республіка Польща/, в строк, що перевищує установлений ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" 90-денний календарний строк з моменту здійснення позивачем авансових платежів на користь нерезидентів - постачальників продукції / обладнання /, без отримання індивідуальних ліцензій Національного банку України на продовження строків поставки.

При цьому суд на підставі досліджених в судовому процесі наданих позивачем нотаріально посвідчених індивідуальних ліцензій Національного банку України від № 282, № 283, № 284 від 12.11.2003 р. / вихідні № 45-123/3624-8123, № 45-122/3625-8124, № 45-122/3620-8106 /, листа ДПА України від 31.08.2004 р. № 9567/5/10-2116/2256, листа ГУ Національного банку України по місту Києві та Київській області від 25.08.2004 р., матеріалів кримінальної справи № 50-3484, порушеної прокуратурою м. Києва за фактом підробки зазначених індивідуальних ліцензій, встановив, що позивач у встановленому чинним законодавством порядку не звертався за отриманням індивідуальних ліцензій на продовження строків поставок, здійснених на умовах відстрочення від дати авансового платежу за вказаними зовнішньоекономічними контрактами.

Постановою господарського суду м. Києва від 23.12.2005 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2006 р., заяву ЗАТ "Оболонь" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду м. Києва від 19.10.2004 р. задоволено частково; вказане рішення скасовано в частині відмови у позові в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 13.11.2003 р. № 0001041602/0, від 10.12.2003 р. № 0001041602/1, від 18.02.2004 р. № 0001041602/2, від 23.04.2004 р. № 0001041602/3 про нарахування ЗАТ "Оболонь" пені в сумі 4783312,48 грн.

Позов задоволено частково, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 13.11.2003 р. № 0001041602/0, від 10.12.2003 р. № 0001041602/1, від 18.02.2004 р. № 0001041602/2, від 23.04.2004 р. № 0001041602/3 в частині нарахування ЗАТ "Оболонь" пені в сумі 4783312,48 грн.

В іншій частині рішення господарського суду м. Києва від 19.10.2004 р. залишено без змін.

Висновок суду про наявність підстав для перегляду рішення від 19.10.2004 р. за ново виявленими обставинами та для часткового задоволення позову вмотивований тим, що індивідуальними ліцензіями № 347 від 07.06.2005 р., № 418 від 25.06.2005 р. та № 419 від 24.06.2005 р., виданими Національним банком України, продовжені строки поставок за зовнішньоекономічними контрактами від 14.03.2003 р. № 427/12/03, укладеним позивачем із фірмою "KHS Mashinen-und Anlagenbau AG", з 18.09.2003 р. до 31.01.2004 р.; від 10.01.2003 р. № 74.1001/03-SL та від 28.03.2003 р. № 74.0502/03-ZKT, укладеними позивачем із фірмою "А.Ziemann GmbH", - з 16.03.2003 р. до 24.03.2004 р. та з 19.09.2003 р. до 17.12.2003 р. відповідно, а відтак поставки продукції / обладнання / за вказаними контрактами були здійснені з дотриманням вимог ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

В касаційних скаргах СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків та заступник прокурора м. Києва просять скасувати постанову господарського суду м. Києва від 23.12.2005 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2006 р. в частині задоволення позовних вимог та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні заяви ЗАТ "Оболонь" про перегляд рішення господарського суду м. Києва від 19.10.2004 р. без задоволення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", частини 2 ст. 245, частин 2, 5 ст. 248, частини 1 ст. 249 КАС України.

Заперечуючи проти касаційних скарг, ЗАТ "Оболонь" просить залишити скарги без задоволення, вважаючи скарги безпідставними.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 5 ст. 125 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Закріплюючи принцип обов’язковості судового рішення, яке набрало законної сили, законодавець разом з тим допускає перегляд судом ухваленого ним рішення за нововиявленими обставинами з метою виправлення помилки, допущеної при вирішенні справи внаслідок незнання про існування істотних для справи обставин, які існували на момент ухвалення судового рішення.

Таке випливає з аналізу положень частини 2 ст. 245 КАС України, якою передбачені підстави для перегляду судового рішення за ново виявленими обставинами. Зокрема, згідно пункту 1 частини 2 цієї статті такою підставою є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції / робіт, послуг/, що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Задовольняючи заяву ЗАТ "Оболонь" та скасовуючи за результатами перегляду справи за ново виявленими обставинами рішення від 19.10.2004 р., суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що отримання позивачем ліцензій Національного банку України № 347 від 07.06.2005 р., № 418 від 25.06.2005 р. та № 419 від 24.06.2005 р. на продовження строків поставок за зовнішньоекономічними контрактами від 14.03.2003 р. № 427/12/03, від 10.01.2003 р. № 74.1001/03-SL та від 28.03.2003 р. № 74.0502/03-ZKT є нововиявленою обставиною у справі.

Такий висновок, однак, не відповідає правильному застосуванню пункту 1 частини 2 ст. 245, частини 2 ст. 249 КАС України, за змістом яких обставина, незнання про існування якої сторони і суду під час розгляду справи призвело до помилкового вирішення справи, існувала на момент розгляду справи.

Проте, як зазначено вище, рішення господарського суду м. Києва від 19.10.2004 р. вмотивовано якраз посиланням суду на встановлення факту відсутності звернення позивача до компетентних органів з метою отримання індивідуальних ліцензій на продовження строків поставок за вказаними зовнішньоекономічними контрактами та відсутності таких ліцензій.

Наявні у справі письмові докази підтверджують, що позивач звернувся з відповідною заявою до Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, до компетенції якого входить надання висновку щодо продовження законодавчо встановлених термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, лише 21.10.2004 р., тобто після ухвалення судом рішення від 19.10.2004 р. / т. 2, а.с. 128 /. Так само і ліцензії, на які посилається позивач в заяві про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами, були видані після набрання ним законної сили, а тому обставина щодо їх отримання позивачем є новою обставиною у справі, а не нововиявленою в розумінні статті 245 КАС України як підстави для виключних випадків перегляду судового рішення, яке набрало законної сили.

Порушення судами першої та апеляційної інстанцій зазначених норм процесуального права призвело до ухвалення незаконних судових рішень за результатами розгляду заяви ЗАТ "Оболонь" про перегляд рішення господарського суду м. Києва від 19.10.2004 р. за нововиявленими обставинами, у зв’язку з чим ці судові рішення згідно із ст. 229 КАС України підлягають скасуванню.

При відсутності встановлених законом підстав для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами заява про такий перегляд відповідно до частини 1 ст. 253 КАС України підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 229, 230, 232, 245, 253 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційні скарги СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків та заступника прокурора м. Києва задовольнити, скасувати постанову господарського суду м. Києва від 23.12.2005 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2006 р., заяву ЗАТ "Оболонь" про перегляд за ново виявленими обставинами рішення господарського суду м. Києва від 19.10.2004 р. залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.