Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Рибченка О. А.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 10.04.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2006р. у справі № 29/450

за позовом Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця"

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна податкова адміністрація України

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача – Кучер М. К.,

відповідача – Яцишина І. О.,

третьої особи – Ковальчук О. М.,

Державним територіально-галузевим об’єднанням "Південно-Західна залізниця", з урахуванням послідуючого уточнення, подано позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва № 0000262312/1 від 16.03.2005р. про визначення суми податкового зобов’язання по платі за землю в розмірі 14698 грн., в т. ч. 9799 грн. основного платежу та 4899 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду м. Києва від 10.04.2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2006р. у справі № 29/450 позов задоволено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що всі земельні ділянки, якими користується залізниця є землями залізничного транспорту; підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру; земельні ділянки позивача зареєстровані як землі транспорту, а тому останній правомірно обчислював земельний податок; донарахування податкових зобов’язань по сплаті земельного податку є безпідставним.

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст. ст. 7, 13, 14 Закону України "Про плату за землю".

Позивач заперечення на касаційну скаргу не подав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та третьої особи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення став акт від 09.02.2005р. № 26/23-1224/01069778 про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства станції Київ-Пасажирський Південно-Західної залізниці за період з 01.07.2003р. по 01.01.2005р. в якому зазначено про заниження податку за землю з 01.07.2003р. по 01.01.2002р. на 3280 грн., з 01.01.2004р. по 01.01.2005р. на 6558 грн.

З аналізу положень ст. 68 ЗК України, ст. 23 Закону України "Про транспорт", ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт" слідує, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним; плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно ч. ч. 1, 10 ст. 7 цього закону ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п’ятій - десятій цієї статті; податок за земельні ділянки, надані для військових формувань, утворених відповідно до законів України, крім Збройних Сил України та Державної прикордонної служби України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано, на підставі наявних доказів, встановили належність земельних ділянок позивача, на які здійснено донарахування земельного податку, до земель транспорту та, відповідно, правомірність розрахунку і сплати ним цього податку згідно з вимогами чинного законодавства на підставі даних Державного земельного кадастру.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є вірним, судові рішення прийняті відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 10.04.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2006р. у справі № 29/450 – без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.