К-35454/06 Про стягнення штрафних санкцій - 19.02.2008 Прийняття

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Харківського обласного відділення ФСЗІ на постанову господарського суду Харківської області від 12.09.2006р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2006р. у справі за позовом Харківського обласного відділення ФСЗІ до ДП завод хімічних реактивів НТК "Інститут Монокристалів" про стягнення штрафних санкцій, -

Справа №К-35454/06

Доповідач Фадєєва Н.М.

Позивач - Харківське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ДП завод хімічних реактивів НТК "Інститут Монокристалів" 15930,31 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов'язаний був створити у 2005 році 10 робочих місць для працевлаштування, але фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 8 осіб, тобто відповідачем не виконаний норматив по 2 робочим місцям, у зв'язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві суму у розмірі 15930,31 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів та сума заборгованості складає 15440,84 грн., пеня 489,47 грн.

Постановою господарського суду Харківської області від 12.09.2006р. відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2006р. апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова господарського суду Харківської області від 12.09.2006р. – без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Харківське обласне відділення ФСЗІ звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів підтвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. (1767-2001-п) і Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.

Відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна пата на підприємстві на одного працівника складає у 2005 р. 7720,42 грн.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в країні", встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 15 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Згідно зі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в країні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації. Згідно ч. З ст.2О наведеного Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно звіту відповідача за 2005 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 р. становила 240 осіб, відповідно до ст. 19 вищевказаного закону відповідач у 2005 р. повинен був створити 10 робочих місця для працевлаштування інвалідів. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 9 інвалідів, а не як зазначено у позові 8, отже відповідачем було працевлаштоване 9 інвалідів, а не 8, як теж зазначено позивачем у позові, що підтверджено розділом II звіту Список працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2005р.

Як встановлено судом, інвалід працював у позивача не повний рік, але, наведений Закон не пов'язує факт створення робочого місця з терміном праці інваліда у звітному періоді та датою прийняття його на роботу в даному періоді. Закон тільки вказує на факт роботи інваліда на підприємстві, отже згідно наведеної норми, суми, яки просить стягнути позивач, є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку покладеного законом.

Згідно ст. 18 наведеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Відповідно до Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів" затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" (314-95-п) , працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до пункту 4 вищезазначеного Положення, місцеві органи соціального захисту населення разом із громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань готують пропозиції щодо створення нових робочих місць, у тому числі для роботи з гнучкими формами зайнятості, і передають їх відділенням Фонду соціального захисту інвалідів і центрам зайнятості.

Пункт 9 Положення вказує, що органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей.

Суд зазначив, що відповідач у 2005 р. звертався до компетентних органів з проханням направити на підприємство для працевлаштування інвалідів, про що свідчить довідка Дзержинського районного центру зайнятості від 29.08.2006 р., та відповідний лист на адресу центру зайнятості від позивача та звіти відповідача до центру зайнятості.

Позивач не надав суду доказів, що компетентні органи, які займаються направленням інвалідів для працевлаштування, направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування. Не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштуванні і відмови в такому працевлаштуванні.

Згідно матеріалів справи інваліди до відповідача не направлялися і інваліди до відповідача не зверталися.

Викладені вище висновки суду на думку колегії суддів в основному відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка.

Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати, працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Крім того, слід зазначити, що неповідомлення органів працевлаштування інвалідів про кількість робочих місць не дає правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій. В свою чергу на підприємство покладається обов'язок щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; ( Абзац третій пункту 14 в редакції Постанови КМ N 19 (19-2002-п) від 10.01.2002 ).

Отже, на думку колегії суддів, чинне законодавство не зобов'язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з'ясовувати які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології. За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов'язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України.

Судом встановлено, що Державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів на підприємство відповідача інваліди для працевлаштування не направлялися, так само як і інваліди безпосередньо не зверталися для працевлаштування до відповідача. Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідач здійснював заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, повідомляв цен тр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що органи, зазначені в ст.18 Закону не займалися скоординованим аналізом наявних інвалідів, яким необхідні робочі місця з урахуванням відповідної нозології та висновків МСЕК, у зв'язку з чим покладати відповідальність на відповідача за відсутність створеного та належно атестованого робочого місця для працевлаштування інвалідів на думку колегії суддів неможливо, так як вина підприємства позивачем не доведена.

На думку колегії суддів, позивач не довів і не надав відповідних доказів на підтвердження наявності обов'язку відповідача по сплаті штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову господарського суду Харківської області від 12.09.2006р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2006р.- без змін.