К/скарга №К-12233/06 ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
01010, м.Київ, вул.Московська, 8
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2006 р. Вищий адміністративний суд України в складі
колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Конюшка К.В.
Нечитайла О.М.
Пилипчук Н.Г.
Степашка О.I.
при секретарі: Iльченко О.М.
за участю представників:
позивача: Філімошина А.I.
відповідача: Дичик В.С.
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства
Міністерства оборони України "Криворізький комбінат побутового
обслуговування"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
01.03.2005 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 10.10.2005 р.
у справі № 38/401
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони
України "Криворізький комбінат побутового обслуговування"
до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у
м.Кривому Розі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
ДП МОУ "Криворізький комбінат побутового обслуговування"
звернулось з позовом, з врахуванням поданих доповнень, про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002882301/0
від 03.09.2004р., яким позивачу донараховано зобов'язання з
податку на додану вартість в сумі 5518 грн. та застосовано штрафні
санкції на суму 2759 грн., та рішення Південної МДПI у м.Кривий
Ріг №199 від 07.11.2004 р. про стягнення коштів та продаж інших
активів платника податків в рахунок погашення його податкового
боргу.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
01.03.2005 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 10.10.2005 р., у задоволенні
позову відмовлено.
У справі відкрито касаційне провадження за скаргою позивача,
у якій ставиться питання про скасування судових рішень та
прийняття нового про задоволення позову, з підстав неправильного
застосування норм матеріального права.
Вважає, що судами неправомірно не були застосовані положення
п.1.3 ст.1, п.10.1, 10.4 ст.10 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а тому прийняті судові рішення
підлягають скасуванню.
Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу та його
представник у судовому засіданні касаційної інстанції просив
касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без
змін.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено у справі, працівниками відповідача була
проведена планова документальна перевірка з питань дотримання
вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з
01.07.2001 р. по 30.06.2004 р., за результатами якої складено акт
від 02.09.2004 р. №171/23/1-22992278, на підставі якого прийнято
оспорюване податкове повідомлення-рішення.
Перевіркою встановлено, що позивач в порушення пп.7.2.1 п.7.2
ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у серпні 2001 р. відніс до складу податкового кредиту суму податку
в розмірі 5517,67 грн. на підставі податкових накладних, які не
були вірно оформлені. Зокрема, в податковій накладній №833/07 від
26.07.2001 р., отриманій позивачем від АОЗТ "Кодакінвест" на
придбання газу на суму 20833,33 грн., та в податковій накладній №
1879 від 31.07.2001 р., отриманій позивачем від КП
"Кривбасводоканал" на суму 6755,16 грн. не написано кількість
придбаного товару та ціна.
Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється включення до
податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не
підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної
інстанції дійшли висновку, що позивачем неправомірно включені до
податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, які
виписані з порушенням законодавства про ПДВ, а тому податковий
орган дійшов вірного висновку про донарахування позивачу
зобов'язань по ПДВ.
Обов'язкові реквізити податкової накладної передбачені
пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Позивач не скористався своїм правом, наданим пп.7.2.6 п.7.2
ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, у разі порушення продавцем порядку виписування
податкової накладної звернутись до кінця поточного податкового
періоду з відповідною заявою до органу державної податкової служби
за своїм місцезнаходженням. Своєчасно подана заява є підставою для
включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість,
сплачену у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
Однак, з такою позицією судів попередніх інстанцій не можна
погодитись, оскільки вона є наслідком врахування лише самого факту
невідповідності податкових накладних пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Поза увагою судів попередніх інстанцій залишились правові
підстави відповідальності платника податку. Недотримання позивачем
порядку, встановленого пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не є підставою для
висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат
до податкового кредиту та не свідчить про обгрунтованість рішення
податкової інспекції, так як згідно абз.2 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження
сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент
перевірки платника податку.
Самі по собі недоліки в заповненні податкових накладних,
виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не
роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та
недопустимість як доказів.
Крім того, судами попередніх інстанцій всупереч вимогам ст.86
КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, не дано оцінку доводам позивача, що
спірні податкові накладні видані по реальним господарським
операціям, що відбулися між позивачем та його контрагентами, та що
виявлені в накладних помилки не призвели до втрат бюджету, а також
наявним в матеріалах справи актам перевірки
підприємств-контрагентів позивача.
Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій
вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі,
виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо
правильності застосування норм матеріального права при вирішенні
спору.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі
перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова
у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд
до господарського суду першої інстанції.
Крім того, позивачем були подані доповнення до позовної заяви
№222 від 05.01.2005 р. та №7 від 07.02.2005 р., які містять вимогу
про визнання недійсним рішення Південної МДПI м.Кривого Рогу №199
від 07.11.2004 р. про стягнення коштів та продаж інших активів
платника податків в рахунок погашення його податкового боргу, яка
не була предметом судового розгляду, а тому не може бути вирішена
шляхом ухвалення додаткового рішення, що відповідно до п.6 ч.3
ст.227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
є обов'язковою підставою для
скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене,
всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини
справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для
її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від
встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що
підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти
обгрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони
України "Криворізький комбінат побутового обслуговування"
задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
01.03.2005 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 10.10.2005 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення і може
бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими
обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді К.В.Конюшко
О.М.Нечитайло
Н.Г.Пилипчук
О.I.Степашко
Повний текст ухвали складено 04.12.2006 р.