Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів  Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Шипуліної Т.М.

при секретарі:  Iльченко О.М.

за участю представників

Генеральної прокуратури Мірошниченка В.С.

позивача:  Чеховського Д.Ю.

відповідача:  Тамошюнас А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

на рішення Господарського суду Харківської області від 06.04.2005 р.

та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2005 р.

у справі за позовом Приватного підприємства "Аякс-2002"

до 1. Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова;

2. Відділу Державного казначейства у Червонозаводському  районі м. Харкова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.04.2005 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду,  позовні вимоги задоволені частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000212350/0 від 02.03.2004 р. Стягнуто з державного бюджету на користь позивача суму ПДВ за листопад - грудень 2003 року в розмірі 1825907 грн. В частині стягнення 380458 грн. провадження у справі припинено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем правильно віднесено до валових витрат витрати, пов'язані з придбанням товарів, призначених для використання у власній господарській діяльності. Право позивача на відшкодування ПДВ за листопад та грудень 2003 року в загальній сумі 2 206 365 грн.  належним чином підтверджується документально. Оскільки із цією суми податкова інспекція частково відшкодувала ПДВ позов в частині стягнення 380 458 грн. ПДВ припинено.

ДПI у Червонозаводському районі м. Харкова подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме: п. 5.1 ст. 5 та п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 та п. 1.3, п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а також порушення ст. 43 ГПК України (1798-12) . Вважає, що оскільки зазначені до відшкодування суми ПДВ виникли з операцій продажу товарів по цінам нижче ціни придбання, то витрати за такими операціями не можуть бути віднесені до складу валових витрат виробництва, по тій причині, що операції не мають на меті отримання прибутку. Зазначає, що за змістом норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) однією з обов'язкових підстав  для включення сум до податкового кредиту є сплата цих сум до бюджету.

Представники податкової інспекції та Генеральної прокуратури у судовому засіданні підтримали вимоги вказаної касаційної скарги та просили її задовольнити.

Представник позивача у судовому  засіданні просить касаційну скаргу залишити без задоволення,  а судові рішення без змін, як законні та обгрунтовані.

ВДК у Червонозаводському районі м. Харкова, належним чином повідомлений про час та місце касаційного розгляду справи, не скористався наданим йому правом на участь у такому розгляді.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін,  дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено таке.

Актом перевірки податкової інспекції № 88/235/3223570 від 27.02.2004 р., здійсненої за період з 01.10.2003 р. по 01.01.2004 р., зафіксовано порушення позивачем вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , яке полягало у неправильному формуванні валових витрат, в результаті чого було порушено п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього ж закону, а саме: завищено податковий кредит за 4 квартал 2003 року у розмірі 1563815,27 грн. Такого висновку податкова інспекція дійшла встановивши, що позивач реалізував товари, придбані для подальшого використання у господарській діяльності, за цінами, нижчими за ціну їх придбання. Позивач повинен був частину вартості товару, на яку зменшена ціна і яка у зв'язку з цим не використовувалася у господарській діяльності, вилучити (скоригувати) з валових витрат.

За приписами п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР)  (із змінами, внесеними згідно із Законами України від 18.11.97 р. № 639/97-ВР (639/97-ВР) , від 24.12.2002 р. № 349-I, чинними на час подання позивачем декларацій) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР валови витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються)  таким платником  для їх подальшого використання у власні господарській діяльності.

Таким чином, однією з обов'язкових умов для віднесення до валових витрат  здійснених витрат на придбання товарів, є їх придбання для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Під господарською діяльністю п. 1.32 ст. 1 вказаного закону розуміє будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Суд касаційної інстанції знаходить обгрунтованою позицію судів попередніх інстанцій стосовно правильності формування позивачем валових витрат з придбання товарів, які в подальшому були реалізовані останнім за цінами меншими ніж ціна придбання, оскільки такі витрати виникли саме з придбання товарів, які придбавалися для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, що передбачено 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) . Направлення діяльності на отримання прибутку не тотожне його фактичному отриманню за результатом конкретної операції, оскільки підприємство веде свою діяльність на власний страх та ризик. При цьому, суди правильно врахували, що знижки при продажу товарів були обумовлені необхідністю підвищення рівня продажу з кінцевою метою -отримання прибутку. Апеляційним господарським судом було встановлено при цьому, що позивач за період, що був предметом перевірки, не має збитку від основного виду діяльності. Також, судами не було встановлено випадків, вичерпний перелік яких міститься у п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , за яких витрати не відносяться до валових витрат.

Оскільки віднесення вартості витрат по придбанню товарів до валових є однією з обов'язкових умов для віднесення сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді сум податку на додану вартість до податкового кредиту (п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закон України "Про податок на додану вартість (168/97-ВР) ), суди, встановивши, що у позивача виникло право на податковий кредит з дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товарів (п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж закону) дійшли правильного висновку про правомірність формування податкового кредиту за спірні періоди.

Судами було достовірно встановлено, що позивачем у відповідності до вимог п.п. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) були подані податкові декларації за листопад 2003 р., грудень 2003 р., дані у яких, виходячи із вимог п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 цього ж закону, є підставою для отримання відшкодування.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обгрунтовано задоволено позов в частині стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі, не відшкодованій на час розгляду справи.

Викладеним спростовуються доводи податкової інспекції стосовно неправильного формування позивачем валових витрат, податкового кредиту, що призвело до завищення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість.  Відповідно, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 06.04.2005 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2005 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.