ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
8 листопада 2006 року К-27393/06
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого Харченко В.В,
суддів: Берднік I.С.,
Васильченко Н.В.,
Костенко М.I.,
Матолича С.В.,
при секретарі - Біла - Грошко О.А.
сторони:
від позивача - ОСОБА_1,
від відповідача - Ярова Л.М.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення
Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада 2005
року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2006
року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції
у Голосіївському районі міста Києва про визнання податкового
повідомлення - рішення НОМЕР_1 недійсним,-
встановила
У січні 2005 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1)
звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста
Києва (далі по тексту - відповідач, ДПI у Голосіївському районі м.
Києва) про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
НОМЕР_1.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 11
листопада 2005 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без
задоволення.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2006 року
рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада
2005 року залишено без змін.
Ухвалені у справі судові рішення мотивовані тим, що обов"язок
документального підтвердження понесених витрат покладається на
платника податку, а матеріали справи не містять належних доказів
витрат, які пов"язані із здійсненням виду діяльності - наданням
нотаріальних послуг населенню, понесених ОСОБА_1 на оплату
маркетингових та консультативних послуг, наданих фізичною особою -
суб"єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2
Окрім того, судами вказано, що позивачем не підтверджено
витрати на придбання мобільних телефонів та оплату послуг зв"язку.
ОСОБА_1, не погоджуючись з ухваленими у справі судовими
рішеннями, подав касаційну скаргу, в якій просить Вищий
адміністративний суд України скасувати ухвалу апеляційного суду
міста Києва від 11 липня 2006 року і рішення Голосіївського
районного суду міста Києва від 11 листопада 2005 року та
постановити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні
вимоги.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що підтвердження
сплати внесків до Пенсійного фонду України не є обов"язковим,
оскільки нарахування відбуваються раніше факту сплати внесків.
Окрім того, позивач стверджує, що на підтвердження витрат на
послуги зв"язку та купівлю телефонів ним були надані платіжні
доручення про оплату послуг зв"язку, договір про надання послуг
стільникового радіотелефонного зв"язку, касові чеки та квитанції
по оплаті вартості телефонів.
ДПI у Голосіївському районі міста Києва подано письмові
заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких наведено доводи в
обгрунтування прохання відмовити ОСОБА_1 у задоволенні касаційної
скарги.
Обговоривши доводи касаційної скарги, письмових заперечень
відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та
повноту їх встановлення, судова колегія Вищого адміністративного
суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з наступних підстав.
Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права, правової оцінки
обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та
визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому
рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
ДПI у Голосіївському районі м. Києва проведено документальну
перевірку дотримання приватним нотаріусом ОСОБА_1 вимог чинного
законодавства з питань оподаткування за період з 16 липня 2002
року по 31 грудня 2003 року, за результатами якої було складено
Акт перевірки від 30 червня 2004 року.
2 липня 2004 року ДПI у Голосіївському районі м. Києва
прийнято податкове повідомлення - рішення НОМЕР_2, яким позивачу,
на підставі висновків Акту перевірки від 30 червня 2004 року,
визначено суму податкового зобов"язання за платежем "прибутковий
податок на доходи від відприємницької діяльності" у розмірі 25
320грн.
Визначену суму податкового зобов"язання позивач оскаржив в
адміністративному порядку.
За результатами розгляду скарг позивача, 19 січня 2005 року
ДПI у Голосіївському районі м. Києва прийнято податкове
повідомлення - рішення НОМЕР_1, яким позивачу, на підставі
висновків Акту перевірки від 30 червня 2004 року, визначено суму
податковго зобов"язання за платежем "прибутковий податок на доходи
від підприємницької діяльності" у розмірі 24 417, 60грн.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що визначена
згідно оспорюваного податкового повідомлення - рішення сума
податкового зобов"язання була визначена позивачу через виявлені
перевіркою порушення, а саме:
- не підтверджено витрати в сумі 58 487грн. на оплату
маркетингових та консультативних послуг, наданих фізичною особою -
суб"єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2;
- не підтверджені витрати на придбання мобільних телефонів
та оплату послуг зв"язку;
- не підтверджено документально внески до Пенсійного фонду
України за 2002 рік.
Статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий
податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
(який був чинним на час виникнення
спірних правовідносин) визначено, що об'єктом оподаткування у
громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є
сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається
з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних
джерел, як на території України, так і за її межами. Об'єктом
оподаткування у громадян, які не мають постійного місця проживання
в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні.
Статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
передбачено, що згідно з
цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян,
одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької
діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи
громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та
III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний
чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у
грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими
витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці
витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони
враховуються податковими органами при проведенні остаточних
розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою
інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки
України та Державним комітетом України по сприянню малим
підприємствам та підприємництву.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції
вказав, що позивачем не надано належного документального
підтвердження витрат на оплату маркетингових та консультативних
послуг, наданих фізичною особою - суб"єктом підприємницької
діяльності ОСОБА_2, які зазначені в декларації про доходи за 2002
рік, як пов"язані із здійсненням виду діяльності - наданням
нотаріальних послуг населенню, не підтверджено витрати на
придбання мобільних телефонів та оплату послуг зв"язку та не
підтверджено документально внески до Пенсійного фонду України за
2002 рік.
Апеляційний суд міста Києва, залишаючи без змін рішення
Голосіївського районного суду від 11 листопада 2005 року,
посилаючись на статтю 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
вказав, що обов"язок
документального підтвердження понесених витрат покладається на
платника податку.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р.
№11 "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
(із змінами та
доповненнями) вказано, що рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в
якому повно відображені обставини, які мають значення для даної
справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки
є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Статтею 71 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
передбачено, що кожна
сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її
вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72
цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено, що
в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи
бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо
доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності
покладається на відповідача, якщо він заперечує проти
адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до
суду за захистом порушених прав, надав суду копії договорів про
надання маркетингових та консультаційних послуг, актів виконаних
робіт, квитанцій про отримання приватним підприємцем грошових
коштів та ін.
Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд наведені
позивачем докази не дослідили, вказавши виключно на ненадання
позивачем необхідних доказів.
Між тим, згідно частини 2 статті 71 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи
бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень.
Окрім того, частиною 4 статті 71 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
передбачено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду
всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути
використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку
суд витребовує названі документи та матеріали.
Як вбачається з матеріалів справи, суди першої та апеляційної
інстанції, розглядаючи спір, фактично не дослідили фактичні
обставини справи пославшись виключно на не доведення позивачем
позовних вимог, чим порушено вимоги статті 71 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
.
В силу положень статті 220 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції не може
досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними
обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
В даному випадку попередніми судовими інстанціями не
встановлено дійсних обставин справи, порушено вимоги Кодексу
адміністративного судочинства ( 2747-15 ) (2747-15)
, що може призвести до
неправильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
передбачено, що підставою для скасування
судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і
направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм
матеріального чи процесуального права, які призвели або могли
призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути
усунені судом касаційної інстанції.
Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення
підлягають скасуванню, а справа має бути направлена на новий
судовий розгляд.
Під час нового судового розгляду справи суду необхідно
дослідити зібрані докази в їх сукупності та вирішити спір з
дотриманням вимог законодавства України.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11
листопада 2005 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 11
липня 2006 року скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у
Голосіївському районі міста Києва про визнання податкового
повідомлення - рішення НОМЕР_1 недійсним направити на новий
судовий розгляд до Голосіївського районного суду міста Києва.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Головуючий
судді: