6/379 Про визнання права на користування надрами відповідно до спеціального дозволу та спонукання до виконання угоди - 03.12.2008 Прийняття

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.10.2008 р. у справі № 6/379 позов ЗАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" до Міністерства охорони навколишнього природного середовища про визнання права користування надрами відповідно до спеціального дозволу та спонукання до виконання угоди був повністю задоволений.

Зокрема, було визнано право позивача на користування надрами відповідно до спеціального дозволу № 2714 від 29.12.2004 р. протягом часу його дії; зобов’язано відповідача виконати у повному обсязі угоду, укладену між Державним комітетом природних ресурсів України та ЗАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" № 2714 від 29.12.2004 р. Також з відповідача стягнуті судові витрати.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, Заступник Генерального прокурора України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просить його скасувати та припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального Кодексу України, оскільки вважає, що воно було винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У своєму апеляційному поданні скаржник стверджує, що даний спір не підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального Кодексу України (1798-12) , оскільки стороною у справі є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, тобто суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства й, відповідно, такий спір підлягає розгляду в суді адміністративної юрисдикції.

Також скаржник стверджує, що місцевим господарським судом неправильно застосовано норми ст. 27 та ст. 28 Закону України "Про нафту і газ", оскільки саме відповідач здійснює анулювання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами, як спеціально уповноважений орган виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

Крім того, скаржник вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано ст. 525 Цивільного Кодексу України з огляду на те, що угода про умови користування надрами є невід’ємним додатком до дозволу про користування надрами, анулювання спеціального дозволу тягне за собою розірвання угоди з надрокористувачем. Така угода не породжує господарські чи цивільно – правові зобов’язання, а тому не є господарським договором.

Позивач надав відзив на апеляційне подання, в якому просить залишити його без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2008 р. у справі № 6/379 без змін з мотивів, викладених у відзиві.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2008 р. було порушене апеляційне провадження у справі № 6/379, розгляд справи був призначений на 03.12.2008 р.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційне подання та відзив ЗАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" на нього, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, прокуратури, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2004 р. ЗАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" був отриманий спеціальний дозвіл № 2714 на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку Сахалінського родовища, а також укладена угода № 2714 від 29.12.2004 р. з Державним комітетом природних ресурсів України про умови користування надрами Сахалінського родовища.

Вище згадану угоду було укладено на підставі ст. 28 Закону України "Про нафту і газ". Додатками до вказаної угоди є характеристика ділянки (додаток № 1) та програма робіт з геологічного вивчення родовища (додаток № 2).

На виконання умов угоди позивачем був укладений договір на розроблення науково-технічної документації від 08.08.2006 р. розробки родовища та залучено інвестора для подальшого фінансування геологорозвідувальних робіт.

23.12.2005 р. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України наказом № 519 "Про скасування рішень" з посиланням на рішення міжвідомчої робочої групи з питань надрокористування, яке було затверджено протоколом № 6 від 16.12.2005 р., скасувало протокол № 24 від 19.11.2004 р., який був затверджений Державним комітетом природних ресурсів України, в частині надання спеціального дозволу № 2714 від 29.12.2004 р. на геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислову розробку Сахалінського родовища позивачу та визнано зазначений дозвіл таким, що втратив чинність.

Підставою для анулювання спеціального дозволу № 2714 від 29.12.2004 стало порушення встановленого порядку його видачі.

Відповідне порушення є безумовною підставою для скасування спеціального дозволу, але в особливому порядку.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про нафту та газ" спеціальні дозволи на користування нафтогазоносними надрами, видані з порушенням встановленого порядку їх отримання, визнаються недійсними в судовому порядку.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України під час розгляду справи не надало доказів звернення до суду з відповідними вимогами про визнання недійсним спеціального дозволу № 2714 від 29.12.2004 р.

Статтею 525 Цивільного Кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що відповідно до ст. 27 Закону України "Про нафту і газ" анулювання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами здійснюється у випадку, зокрема, визнання виданого спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами недійсним.

Оскільки статтею 25 Закону України "Про нафту і газ" встановлена судова процедура визнання недійсним спеціального дозволу, то його анулювання спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр можливе, в даному випадку – Міністерством охорони навколишнього природного середовища, лише після визнання його недійсним органом судової влади та набрання відповідним рішенням законної сили.

Статтями 26 та 27 Закону України "Про нафту і газ" передбачено лише два способи припинення надрокористування, а саме: зупинення дії й анулювання спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

Будь-яких інших способів можливого припинення відповідачем надрокористування, зокрема, шляхом скасування протоколу в частині надання спеціального дозволу та визнання спеціального дозволу таким, що втратив чинність, як це було вчинено відповідачем, чинним законодавством України не передбачено.

Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не було дотримано встановленого порядку анулювання спеціального дозволу.

Судом першої інстанції правильно застосовано положення статті 525 Цивільного Кодексу України щодо неможливості односторонньої відмови від зобов’язань за угодою про умови користування надрами Сахалінського родовища.

Колегія вважає необгрунтованими посилання скаржника на статті 27 та 28 Закону України "Про нафту і газ", оскільки вказаними статтями передбачено розірвання угоди виключно за умови попереднього прийняття судового рішення про анулювання дозволу.

Відсутність такого рішення позбавляє сторони правових підстав для розірвання договору в односторонньому порядку.

Колегія не погоджується з твердженням скаржника про те, що даний спір не підлягає розгляду в господарських судах України. При цьому колегією береться до уваги наступне.

Згідно ст. 324 Цивільного Кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) . Кожен громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності Українського народу відповідно до закону. В даному спорі відповідач, як орган державної влади, від імені Українського народу, як суб’єкта права власності, шляхом видачі дозволів та укладання цивільно-правових договорів реалізує повноваження власника щодо розпорядження майном, тобто вступає в господарські правовідносини.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 та ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, у порядку адміністративного судочинства захищаються права осіб у сфері публічно-правових відносин, змістом яких є взаємні публічні права, інтереси, обов’язки та заборони у певних публічно-правових відносинах. У разі невиконання суб’єктом владних повноважень цих обов’язків або недотримання публічних заборон порушуються публічні права чи інтереси особи, за захистом яких вона має право звернутися з адміністративним позовом.

Ця позиція підтверджується, зокрема, й постановами Верховного Суду України від 05.12.2006 р. та від 27.03.2007 р., відповідно до яких наявність спору про право користування особою певним майном та відновлення такого порушеного права, виключає розгляд цих (таких) справ в порядку адміністративного судочинства.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Із наведених правових норм вбачається, що справою адміністративної юрисдикції може бути спір, який виник між конкретними суб’єктами стосовно їх публічних прав та обов’язків у конкретних публічно-правових відносинах, у яких хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб’єкту, а інший – виконувати ці вимоги. А у випадку, коли суб’єкт владних повноважень не здійснює такі повноваження стосовно іншого суб’єкту, який є учасником спору, такий спір не має встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) ознак справи адміністративної юрисдикції та не повинен вирішуватися адміністративним судом. Саме така позиція викладена у листі Верховного Суду України від 26.12.2005 р. (v3-2-700-05)

Отже, спірні відносини є приватними, господарським та регулюються господарським законодавством, оскільки засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності позивача та відповідача. Спір у даних приватних відносинах є спором про право та повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства при дотриманні встановлених Господарським процесуальним Кодексом України (1798-12) вимог щодо підвідомчості та підсудності.

Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2008 р. у справі № 6/379 відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального Кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційне подання Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2008 р. у справі № 6/379 – залишити без задоволення.