8/211 Про відшкодування збитків, заподіяних під час надання транспортно-експедиційних послуг з організації та перевезення вантажу - 13.10.2008 Прийняття

12.05.2008 року закрите акціонерне товариство "Юнікон"(позивач, замовник) звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Українсько-Німецького товариства з обмеженою відповідальністю "Алтазар"(відповідач 1, перевізник) та до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (відповідач 2, експедитор) про стягнення 86 481,15 грн. (а.с. 2-4).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.08.2008 року у справі №8/211 позов закритого акціонерного товариства "Юнікон"до Українсько-Німецького товариства з обмеженою відповідальністю "Алтазар"та до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 86 481,15 грн. задоволено. Стягнуто з Українсько-Німецького товариства з обмеженою відповідальністю "Алтазар"та фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 на користь закритого акціонерного товариства "Юнікон"солідарно 86 481,15 грн. Стягнуто з Українсько-Німецького товариства з обмеженою відповідальністю "Алтазар" на користь закритого акціонерного товариства "Юнікон"432,40 грн. витрат по сплаті державного мита та 59,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 на користь закритого акціонерного товариства "Юнікон" 432,40 грн. витрат по сплаті державного мита та 59,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд, встановивши факт невиконання відповідачами взятих на себе зобов'язань щодо перевезення вантажу позивача, що призвело до заподіяння збитків позивачеві, визнавши вину відповідачів у такому невиконанні солідарною, керуючись ст. ст. 193, 196, 224, 225 та 314 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 540, 541, 543, 614, 932 та 934 Цивільного кодексу України, Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (1955-15) та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, задовольнив позовні вимоги.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 1, Українсько-Німецьке товариство з обмеженою відповідальністю "Алтазар", подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення господарського суду Полтавської області від 12.08.2008 року у справі №8/211 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.09.2008 року у справі №8/211 апеляційну скаргу Українсько-Німецького товариства з обмеженою відповідальністю "Алтазар"на рішення господарського суду Полтавської області від 12.08.2008 року у справі №8/211 повернуто скаржнику на підставі ч. 2 ст. 94 ГПК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 2, ОСОБА_1, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 12.08.2008 року у справі №8/211 змінити шляхом виключення вказівки про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача грошових коштів та судових витрат та залишити посилання про таке стягнення лише з Українсько-Німецького товариства з обмеженою відповідальністю "Алтазар".

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач 2 (експедитор) посилається на те, що він згідно умов укладеного між ним та замовником договору зобов'язувався лише надати транспортно-експедиційні послуги з організації, а не з забезпечення перевезення вантажу, а тому, на переконання скаржника, відповідальність повинен нести саме перевізник.

Одночасно, на переконання скаржника, порушенням процесуального законодавства є те, що місцевим господарським судом не задоволено клопотання експедитора та перевізника про зупинення провадження у справі у зв'язку зі знаходженням у провадженні в Київському районному суді м. Харкова кримінальної справи за звинуваченням ОСОБА_3 в заподіянні майнової шкоди шляхом обману та шахрайства, в якій одним з епізодів є перевезення металопрокату для ЗАТ "Юнікон"і в якій ЗАТ "Юнікон"визнано цивільним позивачем, УН ТОВ "Алтазар"є перевізником, а ОСОБА_1 -експедитором).

У своєму відзиві позивач (замовник) заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим та зазначає, що організація перевезень була виконана неналежним чином як перевізником, так і експедитором.

У своєму відзиві відповідач 1 (перевізник) підтримує доводи апеляційної скарги та зазначає, що наданий позивачем договір-заявка не є належним доказом, вказуючи при цьому на ряд невідповідностей в самому договорі. Крім цього, перевізник заперечує проти наявності договірних відносин між ним та замовником і експедитором.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.09.2008 року у справі №8/211 апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Полтавської області від 12.08.2008 року у справі №8/211 прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні.

В судовому засіданні представник відповідача 1 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, представник позивача заперечив про задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у своєму відзиві. Представники відповідача 2 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Від відповідача 1, до початку судового засідання, надійшло клопотання про зупинення провадження у справі. Вказане клопотання мотивоване тим, що в провадженні Київського районного суду м. Харкова знаходиться справа по обвинуваченню ОСОБА_3На підтвердження цього відповідачем 1 надано лист Київського районного суду м. Харкова.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, розглянувши клопотання відповідача 1 про зупинення провадження у справі та доданий до нього лист, дійшла до висновку про залишення вказаного клопотання без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Як вбачається з подано відповідачем 1 клопотання, останнім не наведено належним чином підстав неможливості розгляду даної справи до вирішення Київським районним судом м. Харкова справи по обвинуваченню ОСОБА_3, а тому вказане клопотання підлягає залишенню без задоволення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду встановлено наступне.

02.11.2007 року між ЗАТ "Юнікон"та ОСОБА_1 було укладено договір №2/11-5 надання послуг експедирування з перевезення вантажів автотранспортом, згідно умов якого експедитор зобов'язувався організувати перевезення вантажів автомобільним транспортом на умовах, визначених договором (договір експедирування, а.с. 12, 69). Згідно розділу 1 договору експедирування, перевізником визначено УН ТОВ "Алтазар", перевезення здійснить водій ОСОБА_5 на автомобілі Сканія, державний номерний знак НОМЕР_1 з державним номерним знаком причепа НОМЕР_2 Окрім цього, договір експедирування містить підпис та відтиск печатки експедитора, що свідчить про прийняття останнім зобов'язань по договору експедирування до виконання в обсязі, визначеному вказаним договором.

На виконання своїх зобов'язань по договору експедирування, експедитором було подано перевізнику заявку-договір, згідно умов якої експедитор доручає перевізнику прийняти вантаж для замовника (заявка-договір, а.с. 13). Заявка-договір містить підписи та відтиски печаток експедитора та перевізника, що свідчить про прийняття ними зобов'язань по заявці-договору до виконання в обсязі, нею визначеному.

На момент виникнення спірних правовідносин, перевізник мав право надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування, що підтверджується ліцензією серії АВ №337172 від 07.06.2007 року, виданої Міністерством транспорту та зв'язку України (а.с. 26).

03.11.2007 року перевізник в особі водія ОСОБА_5 прийняв вантаж замовника в смт. Партизанське загальною масою 19,6 т на загальну суму 62 406,23 грн. для доставки його в м. Полтава, що підтверджується товарно-транспортними накладними №ЮБ00000015 та №ЮБ00000016 та додатками до них (а.с. 14-15 та 16-17 відповідно).

З товарно-транспортних накладних також вбачається, що вони не містять підпису уповноваженого представника отримувача вантажу ОСОБА_6, тобто вантаж в пункті призначення не отримано.

В зв'язку з неотриманням вантажу, 15.02.2008 року замовник звернувся до перевізника з претензією №232/УДиИ/Юро, в якій викладено вимоги про відшкодування вартості втраченого вантажу в розмірі 86 481,14 грн. (а.с. 27). Грошова оцінка вантажу замовником збільшена на підставі подорожчання собівартості втраченого вантажу, що підтверджується документами про вартість продукції, аналогічної втраченій (рахунки, прайс-листи, специфікація, лист тощо, а.с. 71-77, 81-84).

У своїй відповіді №16 від 06.03.2008 року перевізник відмовився виконати вимоги, викладені в претензії замовника, з посиланням на те, що між ним та замовником відсутні договірні правовідносини.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, залишаючи без змін рішення господарського суду Полтавської області від 12.08.2008 року у справі №8/211, вважає за необхідне роз'яснити наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору експедирування замовник передав, а перевізник відповідно до заявки-договору експедитора прийняв до перевезення вантаж замовника.

Замовник вантаж у вказаний строк не отримав, оскільки перевізником вантаж замовника було втрачено, що не заперечується відповідачами у справі, тобто має місце невиконання експедитором та перевізником своїх зобов'язань по доставці вантажу замовника.

Відпов ідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Аналогічний припис міститься у ст. 224 ГК України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 3 ст. 623 ЦК України визначено, що збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Реальними збитками в даному випадку є грошове вираження вартості втраченого вантажу, а упущеною вигодою - можливість замовника продати (використати у інший спосіб) вантаж за цінами, які існували на момент звернення до господарського суду з позовом про їх відшкодування.

Стаття 614 ЦК України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань покладається при наявності вини (умислу або необережності).

У відповідності з вимогами п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Проте, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. При цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони.

Суб'єктом цивільного правопорушення є боржник, а об'єктом правопорушення -зобов'язальні правовідносини кредитора та боржника. Суб'єктивну сторону становить вина боржника, а об'єктивну -протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності реальних збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про те, що замовником понесені збитки (реальні збитки та упущена вигода), оскільки невиконання експедитором та перевізником своїх зобов'язань по доставці вантажу замовника, тобто протиправна поведінка, стало наслідком неотримання замовником вантажу, тобто спричинення збитків.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Матеріали справи не містять доказів в порядку ст. ст. 33 та 34 ГПК України на підтвердження отримання замовником вантажу або грошового відшкодування завданих таким неотриманням збитків, а тому місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги.

Заперечення відповідача 2 щодо задоволення місцевим господарським судом позовних вимог шляхом солідарного стягнення з експедитора та перевізника понесених замовником в результаті втраченого вантажу збитків колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє з наступних підстав.

Між замовником та експедитором було укладено договір експедирування.

Частинами 2 та 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (1955-15) встановлено, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України (435-15) , іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно ст. 934 ЦК України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу (Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання.).

Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 618 ЦК України боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Пунктом 3.4. договору експедирування замовник та експедитор визначили, що експедитор поручається за невиконання перевізником зобов'язань по перевезенню вантажу в повному обсязі, в тому числі несе відповідальність за втрату, недостачу, пошкодження вантажу в розмірі фактичних збитків.

За таких обставин, колегія суддів вважає висновок місцевого господарського суду про застосування до експедитора цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань по договору експедирування -правомірним.

Одночасно, статтею 932 ЦК України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Матеріали справи містять заявку-договір експедитора на перевезення вантажу замовника, яка прийнята перевізником до виконання, що підтверджується прийняттям працівником перевізника ОСОБА_5 вантажу замовника до перевезення. Наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні містять відомості про прийняття вантажу замовника до перевезення, але не містять відомостей про прийняття вантажу останнім.

Заперечення відповідача 1 щодо відсутності між ним та позивачем договірних відносин, у зв'язку з чим він звільнений від відповідальності, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції, відповідач 1 був залучений відповідачем 2 на виконання останнім умов договору експедирування №2/11-5 від 02.11.2007 року, що підтверджується заявкою-договором.

Крім цього, заявка-договір має пункт, в якому зазначено, що перевізник несе відповідальність за зберігання вантажу з моменту його приймання, під час транспортування і до передання вантажу замовникові. В разі втрати, крадіжки або знищення вантажу з моменту навантаження і до моменту передання замовнику, перевізник зобов'язаний відшкодувати матеріальні збитки на протязі 10-ти банківських днів в повному обсязі.

Статтею 924 ЦК України визначено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає висновок суду першої інстанції про застосування до перевізника цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань по перевезенню вантажу замовника -правомірним.

Відповідно до ст. ст. 540 та 541 ЦК України якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що предметом зобов'язання є вантаж металопрокату замовника, який згідно договору експедирування та заявки-договору визначається сторонами у справі як один об'єкт із загальною масою та вартістю, тобто визначений неподільним.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про правомірність задоволення місцевим господарським судом позовних вимог саме шляхом солідарного стягнення понесених замовником збитків з експедитора та перевізника.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для скасування рішення господарського суду Полтавської області від 12.08.2008 року у справі №8/211.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Полтавської області від 12.08.2008 року у справі №8/211 за позовом закритого акціонерного товариства "Юнікон"до Українсько-Німецького товариства з обмеженою відповідальністю "Алтазар"та до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про стягнення 86 481,15 грн. залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Полтавської області від 12.08.2008 року у справі №8/211 за позовом закритого акціонерного товариства "Юнікон"до Українсько-Німецького товариства з обмеженою відповідальністю "Алтазар"та до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про стягнення 86 481,15 грн. залишити без змін.